Читаем Українська байка полностью

Спромігся Солопій весною на горох,Та й,  сівши  з Хіврею, собі  міркують вдвох, Чи  то продать його, чи то його  посіять.— А що  ж тут мірковать? Не  полінуйсь провіять, — Озвалась Хівря  тут, — в мішечки позсипай,Та й сіять  на поле, під дощ,  мерщій чухрай!— Воно-то, Хівре,  бач,  тут не за тим  ідеться... Але посіять так,  як  у людей  ведеться!..Нехай йому  лихе!..  Горох  — ласенька річ, І дітвора  за ним  полізе хоч у піч!Ти ж раєш  сіяти  горох  на перелозі!..Ей,  Хівре!..  переліг лежить наш  при  дорозі: Ей, обскубуть горох  наш  зеленцем, — побач!..В лопатках обнесуть!.. тогді — хоч сядь  та й плач!— Якої  вражої ти матері  сумуєш?Цур  дурня!  навісний! Чи  ти ж того  не чуєш, Що  як  уродить Бог,  то дасть  на долю  всіх? Чи це ж не глум тобі,  не сором і не сміх? Враг батька зна  чого  безглуздому жахаться! Тадже  ж, як  кажуть  то,  коли  вовків лякаться, То нічого  ходить  з сокирою і в ліс!..Іди  ж, кажу,  та сій! Не  мимри там  під ніс! Аби лиш, Господи, на ниві  нам  вродило,То буде й нам,  і всім... чи чуєш  ти,  мурмило? Не  будь уїдливий, як  бридка та оса,І довше  не спрітайсь, бо вилаю, як  пса!— Ей,  Хівре,  — Солопій сказав їй,  — не сварися, Бо,  далебі,  горох  наш  згине!..  схаменися!..Ну,  сількось!.. я пійду,  посію, та не там,А де-небудь в кутку,  що  й враг  не найде  сам.— Не  перебендюй-бо так  довго,  Солопію! Бо  я горох  сама, де схочу,  там  посію; Сама я й викошу, як  треба, на покіс,І ось  тобі  тогді я дулю дам  під ніс!.. Але, мій голубе, прошу тебе  по ласці:  Послухай часом тих,  що  ходять  у запасці; Плюнь, серце, на того,  хто так  тобі  сказав, Що буцім  Бог  жінкам волосся довге  давЗа те, що  розум  їм укоротив чимало;То погань так  верзла, школярство так  брехало! А я ж то й мужиків, — крути  ти не верти, — Не раз  вже  бачила таких  дурних, як  ти!От так!..  питай людей, бо той,  хто їх питає, Мов  старець без ціпка, по стежках не блукає. Не  раз  ти за двома  зайцями полював,Зате  ж ні одного, гонившись, не піймав; Не  раз  ти жаловав ухналиків стареньких,Зате  ж ти стільки вже  згубив  підків  новеньких! Отак  ти і тепер  горох  запропастиш,Коли б ти й сам  пропав! — Чого  ти там  гарчиш? — Сказав наш  Солопій та й,  з серця, дейко  з хати! Запрігши гулих,  він  ну переліг орати!Зорав, посіяв він  горох,  заволочив,Аж тут і дрібний дощ  ріллю  його  змочив.Зійшов горох,  піднявсь, підріс, зацвів  рясненько; Хто йшов, той  приглядавсь горохові пильненько. Тим  часом вже  почав  вбиваться й в лопаткè;Аж тут прийшла черга  і на самі  стручки.Хто йде — горох  скубне: гребець скубне у жменю; Іде  косар і жнець — нагарбають в кишеню; Прискочить дітвора  — і в пелену смикне...Зібрав наш  Солопій горох  та знай  клене І, на чім світ стоїть, по-сороміцькій лає, Усіх батьків з того  він  світа  вивертає:— Стонадцять би копиць з рогами вам  чортів! А, бісів  народе!.. коли  б ти околів!Коли б ти кожним був стручечком подавився! Щоб в пельці він  тобі  кілком був зупинився! Коли б то тріснув був од його  твій  живіт,Ніж  мав  оце  мене  так  посадить на лід!Щоб горошиночки в твоїх  кишках бісовських Так  набубнявіли, як  барабан московський! — Багацько дечого  співав  тут Солопій,Молився за ввесь  рід хрещений і за свій,І вже  роззявив рот,  щоб  по-кацапській лаять, Та засоромився, і, часу  щоб  не згаять,Гукав, і верещав, і пінивсь, і плювавсь, Неначебто його  і справді хто злякавсь!.. До Хіврі  сікався, за макогін хапавсяІ не на жарт-таки, сердега, розгулявся; То вп’ять  по доброму ладу він  їй казав:— Бач, Хівре  навісна, що  наш  горох  пропав! Бач, шкапо гаспидська, чого  ти наробила!Та ти ж мене  навік  оце  запропастила!.. —І ще смачненьке щось  збиравсь сказати він  їй...— Послухай, бовдуре, — сказала Хівря, — стій! Уже,  як  бачу я,  тебе  не переперти:Хто дурнем уродивсь, тому  і дурнем вмерти!Але,  мовляв, іще  б сюди  й туди з дурним;От горе  та біда — з дурним та ще й з лихим! Казала я тобі,  що  як  нам  Бог  уродить,То буде нам  і всім,  і злодій  не зашкодить; Аж так  і є: хоч ти посіяв два мішки,Хоч тілько  хто хотів,  той  наші  рвав  стручки (Нехай йому  в користь!), а все ж, хвалити Бога, Зібрав ти сім мішків гороху  з перелога!Де п’ють, то там  і ллють;  без шкоди не бува, Аби здоровенька лиш  наша голова!Але ти хочеш, щоб  не їли  кози  сінаІ ситі  щоб  були?  Ой,  мудрий дуже з сина!.. Ну,  цур тобі  та пек! роби  ти,  що  хоти:Ори, мели  і їж...  Хоч голову  скрути, Про мене!..  Я тепер  і не роззявлю рота; Та вже  ж побачимо, яка  твоя  робота!Та й люде  ж, сіючи, хоч тратять, а орють;То дурні,  от як  ти,  несіяні ростуть!..Ей,  схаменешся ти,  та пізно, Солопію!— Та вже  ж, хоч схаменусь, — сказав він,  — хоч посію, Та не по-твоєму; зроблю, як  сам  умію;Зроблю, щоб  і стручка ніякий біс не вкрав.Зробив наш  Солопій, як  сам  здоровий знав: Він  на другó весну, плуг  і ралà  забравшиІ між  пшеницею і житом пооравши, Всередині горох  увесь  посіяв свій.«Тепер-то, — дума наш  дурненький Солопій, — Тепер-то мій  горох  вже,  мабуть, розцвітає! Нехай цвіте,  нехай  тим  часом доспіває;Ось  як  пійду  в жнива пшеницю й жито  жать, То часу  марно щоб  так-сяк не зваковать, Скошу і свій  горох,  в копиці поскладаю,То й з ним  управлюся, і разом  жнив  не згаю». Пійшов в жнива, та ба!.. Ні  зерна не застав! Проциндрив Солопій горох  і просвистав.А за горохом в гурт — і жито, і пшеницю! І тільки  зо всього соломи взяв  з копицю! А як  же це?  От так:  пронюхали в селі,Що  Солопій горох  посіяв на рілліМіж  житом та поміж пшеницею своєю, — Давай  ходить  в горох!..  Ходили і хіднею Пшеницю й жито  так  пом’яли та стовкли, Що  сучий  син, коли  і місце  їх найшли!..Що  ж Хівря?  Румсає!.. А що  ж чинить небозі? Як  тільки  ж зуздріла роззяву  на порозі,Зняли торбинки дві з рядниночки з кілка.— А бач,  гадюко, бач?..  Ти жаловав стручка, Тепер за ту сяку  нікчемну горошинкуТи обголив мене  і дрібную дитинку! Так  от якого нам  ти підпустив тхора, Що  я зосталася з дітьми  без сухаря!Бач, пико гаспидська! чортівський Солоп’яго! До чого  нас  довів  ти,  бридкий скупендяго!Іди  ж тепер  відсіль!., щоб  твій  і дух не пах!Не  вмів  свого, — носи ж ти хліб чужий  в торбах!  — Сказала... та й торби  на його  почіпляла,І між  старців, мов  пса,  Солопія прогнала!Послухайте мене  ви всі,  Солопії, Що  знай  мудруєте і голови своїЧорт  батька зна  над  чим  морочите до ката:Як  в борщ, замість курчат, нам  класти кошенята, Як  груші  на вербі  і дулі вам  ростуть,Як  їсти  дасть біга, та ще й гладкими буть, Як  локшину кришить для  війська із паперу, Як  квашу  нам  робить з чорнила і тетерю,Як  борошно молоть без жорнів — язиком, Як бджоли годовать без меду — часником, Як  каву  пить  панам з квасолі — з буряками, Як  ниви засівать без сім’я  — кізяками,Як  з кожного зерна сім кварт  горілки гнать, Як  сіно  нам  пером косить, як  кіньми жать, Щоб людям і сніпка не дать на заробітокІ пташці ні зерна погодовати діток,  — Заплюйте лиш  оцю,  скажені ви,  бридню! Де треба руки  гріть,  там треба і огню.Та вже  з вас не один  орав  під небесами,А як  на землю  зліз,  пішов в старці  з торбами!
Перейти на страницу:

Все книги серии Українська класика

Т. Г. Шевченко - Повести
Т. Г. Шевченко - Повести

Повести Т. Г. Шевченко выражают революционно-демократическую, свободолюбивую идеологию с такой же последовательностью и силой, как и его поэзия; написаны они на русском языке, который стал вторым родным языком великого писателя — на нем он написал целый ряд произведений, вел дневник.Повести были созданы в годы ссылки, в Новопетровском укреплении. В трех из них использованы сюжеты известных поэм — «Наймичка», «Варнак», «Княжна»; остальные целиком оригинальные, в них писатель обличал самодержавие, жестокость крепостников, аморальность царских офицеров. В то же время Шевченко-прозаик с большой теплотой вывел положительные характеры трудовых людей, представителей мира искусств — украинцев и русских, отразил их благородные и гуманные идеалы, стремление к просвещению. В повестях много автобиографических материалов, в них проявилась огромная культура автора — писателя, мыслителя, революционного деятеля.В этом издании представлены четыре наиболее известные повести Шевченко: НаймичкаМузыкантБлизнецыХудожник

Тарас Григорьевич Шевченко

Классическая проза

Похожие книги