Читаем Українська байка полностью

Українська байка

Борис Дмитриевич Гринченко , Иван Григорьевич Верхратский , Левко Иванович Боровиковский , Маркиан Семёнович Шашкевич , Пётр Петрович Гулак-Артемовский

Індик взмайнув літать (хоч зроду не літав).Наприндившись і шмигавши крилами, Аж гув, вертівся й походжавЗ пихой перед КуркамиДа так брехав:— Дивітесь, небожата! Це кулею пущусь.Чи чувано коли про наського панбрата, Щоб де Індик літав?.. Отеж я вознесусьГен-ген за хмари; Рога у місяця зломлю,У гній зіб’ю Волосожари, Орла кігтистого схоплю! — Почувши мову сю, КурчатаІ дрібні ПташенятаЗлякались: — Лихо нам, біда!Як справді він черкне, то сподіватьсяЗ руйной блискавиць стонадцять! Тоді хлівця не знайдемо й сліда,А вже хоч як, а, бачся, Він нажене грози. —Глазіють всі, роззяявши носи,Стаївши душі, ждуть. Індик чимдуж надувся, Наприндивсь, розмахнувся,Важенько підстрибнув да й знов опукой сів.Вмить реготня роздалася, — Вся дробина озвалася. Харпак оторопів,Спустив додолу хвіст да й почухрав у хлів.Так бідний рифмоткач, без глузду і без дара, Грозивсь, біснуючись од словодурі жара,З сумбурной одою залізти на Парнас, Парить між зірними кругамиІ кидать в насВідти громами. Леч ось вже під кінець Вельможі на ралець Він напиндарив оду;Читаєш — глум народу! Нісенітениці на віршах ізразець.Колись так Бонапарт скажений,Що нівечив людей і не жалів коварств, Розлютувавшися, із скільки знайде царствЄвропи ізмарненной, Збагнув одно зліпить.На глум? — ще заходивсь святую Русь побить! Нахлинув — і біда! Де глянь — різня кипить!..Що ж вийшло? Враг шалений І сам устряв на острові Єлени Да й досі там лежить.

ДУБ, ОЧЕРЕТ ДА ПОРОСЯТА

Гіллястий гордий Дуб вибухався з предвіку, В верцадлі озера бринів,Свого чола красу великуОд спеки і вітрів окіль все боронив; Під ним ріс Очерет тендітний.Побачивши, що Дуб, як батько рідний, Його під сінь собі узяв,На товариство вчавДивиться пишним оком, Що тиском поросло в багні На березі широком.— Нетяги! — він казав. — Вас дуже жаль мені, Для кволих вас важкі дрібніші Пташенята,А мні байдуж Орел під тінню мецената; Вам лихо край води весінній тиховій,Мені ж байдуж Борей! —Борей не думав дуть, набігли ПоросятаШукати жолудей;Потупсали вкруги, весь дерн дотла взоралиДа й Очерет піджали.Пан Дуб собі байдуж, того і не вважав, Да тільки головой з усмішкой похитав.Підлизухи панки, лабзи вельможі, На Очеретину сю трохи ви похожі! Заки глузуєте над ближнього бідой, Уже своя напасть вагніє за спиной.