Unknown

Кам'яні сходи за решіткою, що загороджувала вихід з ями роз'яснило світло факела. Дантез підняв голову. Надходив один з охоронників. А за ним товклася громада дивних постатей, окутаних в серм'яги, лихі верхні убрання і сукмани, у вовчих шапках та селянських ковпаках, в шубах і кожухах, повернутих вовною наверх. Француз полегшено зітхнув. Його час ще не прийшов. То лише охоронець спровадив до тюрми на видовище селян з близької Журавиці, Красічина, Сошниці чи Шманьковиц.

- Дивіться і дивуйтеся працьовиті, славетні та чесні люди! – весело закричав гайдук, опускаючи факел нижче, підсвічуючи через решітку прямо в очі Бертранові та іншим засудженим до страти. – Все це дивні бестії, мешканці Гіпербореї, Нової Англії та заморських країн: Ебораку, Нової Шотландії та легендарної Аркадії. Дивіться та примічайте, бо другої такої оказії не буде.

Дантез і декілька в'язнів наблизилися до решітки.

- Подивіться, люди, на ось цього тут головоріза, - говорив гайдук, вказуючи факелом на одного з рейтарів полку Денхоффа, якого за розбій в двох єврейських корчмах та за підпал шляхетського двору повинні були повісити тільки засвітає разом з Дантезом. – Це чоловік з італійських герулів, мужнього народу, що на війну завжди виходили голими, але ж французами були побиті усі. А ось той, - продовжував він і показував на худезного іспанця, засудженого на смерть за напад на шляхетський двір та вирушення контрибуції з саноцьких міщан, - родом з Астемії, землі, що лежить в Орєнтальній Вендії, де люди листям вкриваються, живуть самим запахом, для чого носять з собою коріння цитрини, бальзами та корицю. Вони ж їдять живцем власних дітей. Так що будьте обережні, не наближайтесь до решітки, бо він вас легко може не тільки живцем з'їсти, але ж і швиденько злягтися, виставляючи на сміх та на соромоту!

Хлопи тільки перелякано зітхнули.

- А отой вже кавалер, - гайдук показав на Бертрана Дантеза, - з нації жорстоких скитів, що після смерті ворогів з голів трупних п'ють мед, немов з чарок чи кубків-розтруханів. Тому і велика в них любов до всіляких п'янких напоїв. Якби не вона, вони б легко весь світ перемогли, бо дуже ж вони відважні, і не тільки Скитію, але ж і Королівство Польське завоювали, і вже до Землі Пшемиської, до самих ваших халуп дійшли!

Дантез підморгнув рейтарам. Як по команді всі вони крикнули, рикнули страшним голосом, викривилися в страшних гримасах, почали гавкати, ричати і вити, скалячи зуби, лупаючи очима, висовуючи язики.

Селяни розбіглися в сторони, ніби групка куріпок, гублячи лапті, кошики та козуби. На сходах залишився лише розвеселений до розпуки гайдук і… ще один чоловік, одітий к короткий, жовтуватий вамс²⁸ з мереживними манжетами та закинуту на ліве плече пелерину. Бертран глянув на нього, і сміх завмер у нього у горлянці. Француз скочив до решітки, стиснувши пальці на залізних прутах.

- Регнард, - шалено просичав він, але ж і з надією у голосі. – Ти повернувся!

Незнайомий блиснув в посмішці довгими, жовтими зубами.

- Прийшов, щоб на дурня подивитися, кавалере.

- Регнард! – видихнув Дантез. – Благаю тебе! Признайся до усього. Розкажи, що сталося біля карети… Бо не можеш же ти… Заклинаю тебе в ім'я твого гонору, піди до старости! Щоб у нього визнати правду!

- Ага, ще й наробив у рейтузи, коли мене стануть вішати? У мене, мил'с'дар Дантезе, дуже вже делікатна шия, і ще я не люблю протягів. Тому честь репрезентації мене в такій важливій події, як завтрашня страта, залишаю виключно тобі, мій ти пане-кавалере без скази на сумлінні.

- Це ти повинен знаходитися на моєму місці! Це ти винен в усьому! Заклинаю тебе в ім'я честі та гонору…

- Мій гонор – то купа лайна, мій ти кавалере. Воно спливе з мене сьогодні ж вечором, коли у борделеві Аппіані буду купатися з курвами. А коли вже буду спати в обіймах метреси, тобі на погибель покаркають круки та гайворони.

- Після тієї зради, якої ти допустив, годен лише смерті, Регнарде. І будь ти проклятий!

- Якби не був ти дурнем, Дантезе, сьогодні ввечері ми б разом веселилися у Аппіані. Але ж ти дозволив понести честі. І знову ти хотів виправляти світ, сам – проти усіх. А світ, мій чесний Бертране, то є стік, гній та лайно, в якім на поверхню випливає лише найгірше стерво.

- Таке як ти! – скрикнув Дантез. – Щоб тебе черви поїли ще за життя. Курвин ти син! Клятвопреступник!

- О, щоразу краще, - розсміявся незнайомий. – Воістину, як бачу, ти дуже тямущий. Шкода тільки, що наука до тебе приходить дещо запізно. Чи треба щось передати комусь від тебе?

Дантез не відповідав. Він відвернувся, відійшов, кинувся на солом'яний барліг. Позаду себе він чув холодний, знущальний сміх Регнарда. А потім тільки стукіт чобіт на кам'яній долівці, який швидко віддалявся.