Unknown

Дантез першим кинувся до дверей. Короб транспортного засобу був великий, оббитий оксамитом та срібними бляшками. На дверях повісили маску, що викривляла рота в іронічній посмішці. Не герб, не знак власника, а покрите сріблом обличчя, що було подібне на ті заслони, які носили актори; і такими ж красиві дами укривали власні обличчя на балах-маскарадах. Француз рвонув клямку, але Регнард відштовхнув його і сам скочив всередину. Дантез пішов по його слідах, а Кноте зі своїми кнехтами відкрив дверцята з іншої сторони.

В кареті знаходилася жінка. Молода, вдягнена в оксамитну сукню у відповідності до французької моди, яку в Речі Посполитій завела Марія Людовіка – з мереживним декольте, відкриваючим опуклості грудей та спину аж до лінії лопаток, прикрашену енгажантами³¹ та мереживами по рукавах. Свого чорного волосся жінка не збивала високо, не завивала у локони, але ж носила його розпущеним, з встромленою у нього розою у відповідності до іспанської моди, яка ще рідко зустрічалася у Речі Посполитій. Рис її обличчя Дантез не бачив – жінка притисла до нього золоту маску, інкрустовану дорогоцінним камінням. Її великі сірі очі, оточені довгими, чорними віями, без покійно дивилися на Регнарда та його обірвану компанію.

- А ось і я, Євгеніє, - промовив Регнард тихим, зловісним голосом. – Я ж обіцяв, що ми ще зустрінемося. А я завжди дотримую своїх слів.

- Шкода турбот, Регнарде, - відповіла та холодно, хоча й дещо тремтливо. – Чи не чітко я висловилася, що твої залицяння мені огидні? Чи може ти не пануєш над собою, як жеребець, що винюхає кобилу, і потрібне залізне вудило, щоб стримати тебе?

Регнард вдарив незнайомку в обличчя. Жінка скрикнула, впала вбік. Маска випала в неї з рук, відкриваючи дрібне лице та кармінові вуста. Регнард не дав їй прийти до тями: схватив за волосся, підняв до гори, поволік до дверей, а потім вдарив ще раз, схватив під руку та брутально випихав назовні. Євгенія знову скрикнула. Вона скотилася по східцях прямо під підковані чоботи Кноте і його рейтарів, в бруд та пил проїжджого тракту. Дантез дивився на все це розширеними від подиву очима. І що все це мало означати? Бо Регнард просив у нього допомоги у викраденні своєї коханої, в руці якої йому відмовили її опікуни – сім'я Фредро. То в чому ж, дідько його забери, була тут справа?

Регнард, задихаючись, схопив Євгенію за волосся та брутально підніс на ноги, відхиливши її голову назад.

- Шановні кавалери. Подивіться на цю прокляту мурву, на цю гулящу дівку, паршиву францювату³² лярву! І оце сьогодні настав день, коли я прийшов подякувати їй за все, що вона для мене зробила. І повірте мені, відплачу я їй гідно!

Він схватив жінку за сукню на грудях та розірвав, роздираючи оксамит та мереживну сорочку, розхиляючи корсет, що підтримував красиві груди, увінчані великими темними сосками.

- Так хто перший до тієї повії, мил'с'дарі? Поспішіть, раніше ніж спаде її голова?

Заскочені рейтари не знали, що й робити. Те, що вчинив Регнард, було настільки несподіваним, що ніхто й подумати не міг, щоб повтішатися дещо з захопленою молодицею. Навіть Кноте сплюнув крізь поламані зуби, заморгав лівим оком, запалим у глибину черепа.

- Краще вже забий її, камраде. Немає у нас часу на забави!

- Та беріть її, хто бажає! Двічі питати не стану.

Євгенія верескнула, рвонулася у утиску, хльоснула Регнарда по щоці, залишаючи на ній червоні шрами від нігтів. Чоловік вдарив її відкритою долонею в обличчя, розвернув і, схопивши обома руками делікатну голову, з розмаху вдарив чолом жінки по східцях карети. Потів він схопив Євгенію навпіл, кинув обличчям на підлогу, схопив за шлейф сукні і розірвав його, відкриваючи повні стегна, прикриті ярко-червоними панчохами з підв'язками.

- Як немає бажаючих, то я буду першим, - буркнув він.

Знову схопив жінку за волосся, розстебнув вамс і…

Завмер, чуючи сильний укол в бік шиї.

Дантез приставив кінчик палаша йому до горла.

- Залиш її, Регнарде!

Француз заморгав та викривив вуста в презирливій усмішці.

- Не будь дурнем, Дантезе, - процідив він. – Тільки про це одне тебе прошу…

- Ти ошукав мене, Регнарде! Ми мали вивільнити твою кохану, а це.. це якась помста. Не можу дозволити, щоб ти зґвалтував та замордував невинну даму! – скрикнув Дантез.

- Це придворна повія! Інтриганка, що послала б тебе на ешафот одним рухом пальця!

- Мовчи та одсунься.

- Ти не знаєш, що робиш, пане шевальє! Це пекельна гуляща дівка,прислужниця Марії Людовіки…

Регнард застогнав та відскочив, коли лезо виточило з його шиї струмочок крові.

Кноте швидко, мов блискавка, сягнув за спину, за ліваком³³, дав знак рейтарам і…

Роздався глухий тріск відтягнутого курка. Рейтар завмер, коли чорний отвір стволу глянув йому просто в очі. І це не був пістоль, чи полугак – але ж малий гарлач. Отвір, що розширювався як лейка, крив в собі солідний заряд січеного залізяччя, цвяхів, а то й товченого скла.

- Дантез, ти дурень! – простогнав Регнард. – Вона не може залишитися живою, бо заб'є нас усіх. Відішле на шибеницю, але перед тим видряпає очі, ти… лицар без скази…

- Відійдіть від карети. Двічі просити не стану.