Unknown

І якби на підтвердження цих слів, сивий польський жеребець витягнув шию і вкусив в зад гнідого арагонського скакуна. Той заіржав і кинувся вперед, а слуги утримували його. Інші коні теж почали кидатися та іржати. На хвилю на майдані запанував хаос.

Дантез підійшов до гетьмана і склонився, притискаючи капелюх до грудей.

- Ваша милість дозволить, Бертран де Дантез, новий оберстлейтенант полку Його Князівської Високості Богуслава Радзивілла.

Гетьман навіть не поворухнувся. Долоня в перснях піднесла до рота кубок з вином, чоловік довго насолоджувався рубіновим напоєм.

Дантез терпеливо знаходився у поклоні. Він знав, що Калиновський навіть у військовому таборі був більше великим паном, ніж гетьманом. Але ж це мало і свої добрі сторони, з яких він збирався скористатися. У кожному випадку, згідно з радами Євгенії, ображатися він не збирався. Принаймні, ще не тепер.

- Два десятки з відтягом по голій сраці! – верескнув гетьман до слуги, який підливав йому червоне вино до кубка. Дантез здригнувся. – Не упильнували сивка! І дай, оберуся я до того сукина сина конюха, що повинен був над ним чувати! Двадцять батогів дістане, ось тут, на килимі, за те, що коневі настрій зіпсував та довів до кусання.

- А батіг треба добряче у воді намочити,- буркнув Дантез. – Тоді наука вашої милості скоріше до голови дійде.

- А мил'с' дар хто? – Калиновський, здається, тільки тепер помітив француза. – Ваша милість служить стремінним у Радзивіллів?

Дантез викривив вуста у фальшивій посмішці та знову вклонився.

- Оберстлейтенантом, за дозволом вашої милості.

- Це я вже знаю. Ти повинен узяти полк після князя Богуслава. То їдь до квартир, зроби перепис, перевір, що роблять твої люди, а мене не турбуй.

- За дозволом вашої милості, я привіз листа.

- Лист? Подання? Відповідь? Від кого ж то?

- Від людей, яких ваша милість добре знає.

Калиновський уважно поглянув на Дантеза, примруживши очі. Француз сповнив те, що казала йому Євгенія, яка дійсно приготувалася до цієї розмови, а сама, що польний гетьман бачив не дальше, ніж на стаю⁶¹, але ж приховував це від сторонніх.

- Давай!

Француз дістав запечатаний лист. Гетьман взяв його і – не читаючи – розірвав навпіл і ще раз навпіл; зламав печатку, а потім розкрив долоню; вітер вирвав у нього з пальців шматки паперу и поніс під копита коней різних рас.

- Твої патрони, милостивий кавалере, то язичницькі пройдисвіти та куртини сини! – рявкнув гетьман. – Вони підвели мене вже не один раз. І я не стану наставляти до них вуха, бо вони не вплинули на короля, щоб підтримати мої старання! Я відрікся від руського воєводства та пшемиського староства! Що іще я маю вчинити, щоби стати гідним великої булави?

Дантез і оком не повів. Він поставив на столику інкрустований сріблом футляр та відкрив застібки. А потім видобув з темних нутрощів те, що спочивало там, укрите від людського зору.

Яскравий блиск упав на обличчя Калиновського. Польний гетьман застиг, побачивши щирозолоту булаву. Він дивився на неї, ніби зачарований, а потім витягнув руку за ознакою гетьманської влади.

Але ж долоня його схопила лише повітря. Дантез дуже швидко відвів руку з булавою. Гетьман схопився зі стільця, і тоді француз склонився і подав йому булаву рукояттю вперед. Калиновський немов вирвав її йому з руки.

- Велика булава! Але ж як це? Звідкіля ж то…

- Це лише маленький дарунок вельможному панові гетьманові. Я б сказав – задаток всього того, що я і мої патрони можемо для вашої милості учинити. Ця булава була в руках його милості небіжчика Станіслава Конєцпольського, який розбив Густава Адольфа, Лева Півночі, який козацьку, татарську та язичницьку навалу утримав у кордонів Речі Посполитої.

Очі Калиновського роз'яснив блиск, який не поминув уваги Дантеза.

- Булава, яку ви, пане, тримаєте, це лише блискуча прикраса. Вона нічого не варта, якщо за нею не йдуть королівські надання. Однак, ти можеш бути певним, що мої повелителі підтримають вашу милість в зусиллях за достоїнство великого коронного гетьмана.

- Це ти мене порадував. – Гетьман хлопнув в долоні. Слуга приніс другий кубок для Дантеза, налив у нього червоного, немов кров, вина. – Щоб мене кулі побили, давно я не бачив такого ж доброго подарунка. Проте, пане Дантез, я добре знаю, що на цім світі нічого задарма не буває. І яка тоді ж ціна за уряд, про який я давно вже мрію?

Дантез посміхнувся. Розмова приймала все більш успішний для нього оборот.

- Цю ціну милостивий пан готов понести вже роки чотири. Це з тих пір, коли під Корсунем⁶² язичники взяли вас до ганебного полону. Це з тих пір, коли одягнені в кармазини та кролев'ята не дали і горсті ламаних шелягів заради викупу вас. З тих пір, коли король обминав пана під час роздачі урядів; козаки показували тобі голі зади, а шляхта вимагала суду за Корсунь та виправу на Вінницю в минулому році. Присядь же, майбутній великий коронний гетьмане. Присядь і послухай… То все вже минулося. Після того, що ти учиниш, ніхто вже не всмілиться піднести на тебе руки. А як навіть і підніме, ти ту руку відрубаєш!