Unknown

Калиновський слухав тих слів ніби зачарований. Він присів на табурет, зробив ковток з кубка. Голос Дантеза робився все більш тихішим, все більш їдким. А все це, дякуючи наукам Євгенії.

- Ти мусиш доконати те, що не вдалося князеві Яремі шаблею, палями та шибеницями, а Оссолінському⁶³ – політикою, зрадами та договорами. Ти повинен заспокоїти Україну так, щоб в ній запанував мир Божий. Щоб ніколи вже не повстало козацьке гультяйство проти Речі Посполитої.

Дантез проковтнув слину.

- Хмельницький готується до походу в Молдавію. Збереш військо, пане, загородиш йому дорогу, а потім… Розіб'єш козаків і підеш на Україну, щоб запровадити там Божий мир. Викорениш гультяйство та запорозьких різунів, щоб кров їх попливла аж до Дніпра. І ніхто тобі в цьому не перешкодить, хоч би і другий Ісус Христос в Україну зійшов, хоч би Його Матір за козаками просила, ніхто запорожців з твоїх рук не вирве. А от коли скінчиш… Коли ніби лев ляжеш на димній від крові Україні, тоді можеш бути певним, милостивий пане, що король, після того, як ми йому нашепчемо, надасть тобі велику коронну булаву… А коли хворобливий Ян Казимир ляже на катафалку, на твоїх скронях опиниться…

- Ні! – рикнув Калиновський. – Не спокушай мене, безглуздий! Я сам знаю, що мені робити! Сам віддам накази! Іди вже геть!

- Ваш покірний слуга!...

- Ні, чекай! Залишися. Мил'с'даре Дантез. Не приймайте цього близько до серця. Мені ж… нелегко. Військо бунтує, до нас ще не дійшли останні чверті⁶⁴, не дійшла капітуляція⁶⁵, бо сейм було зірвано. Товариство по хоругвах перешіптується. Десь малий шумок, а з нього конфедерація повстане!

- Не мушу я вчити тебе, пане, що робити з норовливою солдатською юрбою, - буркнув Дантез. – Primo: перекупити поводирів. Secundo: повісити тих, хто чинить опір. То чому досі, - він поглянув в сторону табірного майдану, як би сподіваючись побачити там шибеницю, - не бачу я бунтівників на мотузах? Де твоя влада, милостивий пане гетьмане?

- То все не так просто, - буркнув Калиновський. – Якщо я повішу хочаб одного, армія збунтується. В гусарській хоругві мил'с'даря Любомирського є один шляхтич, який відкрито призиває до непослуху; він заявляє, що я згублю все коронне лицарство.

- І хто ж то такий?

- Дехто Самуель Швірський. Призвідник, шельма, бунтівник та крикун!

- І чому він ще не підставив шию під сокиру?

Калиновський опустив голову. Його висохлі долоні, що стискали булаву, задрижали.

- Той шляхтич врятував мені життя під Вінницею, на плонях⁶⁶. Не можу…

- Тоді нехай ваша милість покладеться на мене. Я ним займуся. А ти, пане, віддай накази про вихід та збери коронне військо.

- Я подумаю над цим.

- Немає часу. Будь-якого дня Хмельницький вирушить свататися до Молдавії! Там відвідає ложницю донни Розанди та захопить дівку Лупула⁶⁷.

Калиновський вдарив булавою по столу.

- Досить вже цього!

- Як ваша милість бажає!

- Я загороджу козакам дорогу до Молдавії, стану десь на могилівському шляху.

- Де?

- Поміж Ладижиним та Четвертинівкою. Є там таке урочище⁶⁸… Забув тільки, як зветься…

- Батог, - буркнув француз.

- Так, так власне і називається. Дантез!

- Слуга вашої гетьманської милості!

- Займешся Швірським та полковниками. Не певний я у генералові Пшиємськім та в решті ротмістрів, які не перебувають в таборі, зокрема, в Собеськім. Ти мусиш впевнитися в тому, що вони задумали, а в разі чого – схилити, щоб вони підтримали мене, а не бунтівників.

- Ти сказав, пане – і Собеського… Марка? Старосту красноставського?

- І дійсно.

- З паном Собеським ми знайомі, - сказав Дантез. – І охоче знайомість відновимо. Отже, милостивий пан гетьман, наказуй мені і будь певен у тому, що я допоможу тобі у всьому. А почнемо ми від… месьє Швірського. Де я можу його знайти?