Unknown

Помикевич.Мене дивує, що ви павіть у такій, ну, грубій справі не вмієте витримати поваги і всюди лазите з отими «заплаканими очима». Боюся, щоб ви собі не папророкували.

Дзуньо. Не пізнаю свого меценаса. Невже ж ви ні­коли не наберете зимної крові, такої необхідної при­кмети для адвоката... і майбутнього національного ре­презентанта...

Помикевич. Національного репрезентанта?.. Ви думаєте, що осли, які беруть поважно дурні дітвацькі плани, можуть коли-небудь промовляти з парламентар­ної трибуни — і діставати посольські дієти?!

Дзуньо. Впевняю вас, меценасе, що ви будете серед ослів виїмком.

Помикевич. Хіба, пане, тоді, як мені отут (вка­зує на долоню) виросте волосся.

Дзуньо. При добрій волі вам і там виросте волос­ся. А волі, волі вам зовсім вже недостає, ви старе змир­шавіле покоління. Ви не знаєте одної-однісінької прав­ди, без якої ви самі ляжете в могилу. Коли головою не розіб’єте муру, рийте носом під ним, а коли голова у ді­ру не влізе, пхайте одну ногу, потім другу, а ось і на­трапите на грунт. Хай і недовге вже життя перед нами, та поки жиємо, ми хочемо мати тіло вужа і носи із кри­ці. Отакі ми, меценасе, ваші діти і ваша надія!

Помикевич. Ви б краще, замість декламувати, застосували оці ваші правди. Мені здається... я певен, що зі справи нумер...

Дзуньо. Без нумера!..

Помикевич. Що з неї нічого не вийде.

Дзуньо. Вистарчить, як ви в посли вийдете, меце­насе. Та що саме таке? Не йде на гачок рибка?

Помикевич. Яка там рибка! Просто — жабище старе!..

Дзуньо. Ви говорили щось?..

Помикевич. Стрілив ч-ч-чергову дурницю.

Д з у п ь о. Це вас, гадаю, не повинпо вже виводити з рівноваги. Що ж він думає?

Помикевич. Він зовсім не думає, він навіть гово­рити про те не хоче!.. Каже — я сам маю апетит, дуже навіть великий апетит.

Д з у н ь о. Ви — про мандат, певне?

Помікевич. Про мандат посольський.

Д з у п ь о . А про... заповіт?

Помикевич. Підождіть, каже. Хай пізнаю її, хай ближче познайомимося. По-ч-ч-чвара така! І це — офі­рою серця мого!..

Дзупьо. Пане меценасе, отець Румега в найближ­чих днях затанцює нам, як циганський медведик.

Помикевич(з іронією). Неоціненна з вас людина...

Дзупьо. Півголови отця Румеги уже в нашій па­стці...

Помикеви ч. Розкішний ви хлопчина!..

Д з у н ь о. А за тиждень, за місяць ми собі взаїмно погратулюємо.

Помикевич. Я вам вже тепер гратулюю вашої незрівняної підприємливості.

Д з у н ь о. Меценасе! Ми дамо йому змогу ближче познайомитися з Лесею!