Unknown

Рипцьо. Не... не можемо цього підписати, товариш­ко добродійко!

Помикевичева. Чому?

Пипцьо. Ніяк не підходить воно...

Рипцьо. З принципіальиих оглядів не підходить, товаришко добродійко!

8 Я. Галаїї, т. 1

225

Помикевичева. Швидше підписуйте, панове!

П и п ц ь о. Ніяк...

Р и п ц ь о. Отак...

Помикевичева. Якщо не хочете, щоби пухкенькі коники знайшлись одного ранку у хатці невеличкій...

Пауза.

Рипцьо(до Пипця). Невже, товаришу, не можна підписати?

П и п ц ь о. Якщо задуматися глибше, то й мона під­писати.

Рипцьо. Тож підписуймо, як сказав великий ні­мецький...

П и п ц ь о. Підпишім, дорогий товаришу і приятелю!

Підписують.

Помикевичева. Дякую панам!

Рипцьо. Це ми тільки для вас зробили, товаришко добродійко.

П и п ц ь о. Для співробітниці «Кривавої заграви». О!

Помикевичева. На щастя, обставини так скла­даються, що незабаром, мабуть, матиму змогу піти й вам, панове, на руку, тобто здійснити нашу спільну мрію.

П и п ц ь о. «Криваву заграву»?

Помикевичева. Так, пане редактор Пипцьо!

Рипцьо. «Криваву заграву»!

Помикевичева. Так, пане редактор Рипцьо!

Рипцьо. 1      „      Товаришу Рипцьо!

Пипцьо. ]      ^{0 ночас}-      Товаришу Пипцьо!

Чути дзвінок з передньої.

Помикевичева. Та, як бачу, я доволі пізно нага­дала собі, що не дала вам, мабуть, змоги докінчити сні­данку. Прошу у столовку, папове редактори!

Пипцьо. На ваше здоров’я поїмо, товаришко і при­ятелько! (Виходить.)

Р и п ц ь о. А потім по вулиці пройдемося і (тихо) при­несу щось більше за кокоса!.. (Вибігає в їдальню.)

Помикевичева ховає папір, за хвилину входить отець

Р у м е г а.

О. Р у м е г а. Руці цілую меценасовій. А меценаса на- правду нема?

Помикевичева. Сідайте спокійно, всечесніший! Чоловік вийшов на довшу хвилину.

О. Р у м е г а. Високо до вас — із моїм здоров’ям.

Помикевичева. Вибачте, що турбувала, отче.

О. Р у м е г а. Невже справа така вже важпа?..

Помикевичева. Навіть дуже важна, отче все­чесніший.

О. Р у м е г а. Не дуже-то корисні для мого здоров’я від деякого часу оті «важні справи». Правда, заходив я вчора до доктора Гавчишина, і він впевняв мене, що зі здоров’ям моїм справа не така вже погана. Мало цього. Він мав сміливість заявити, що я здоров, як... як...

Помикевичева. Наче кінь...

О. Румега. Ні, так погано він пе сказав. Він ска­зав тільки «як риба». Одним словом, не було чого затри­муватися у Львові й витрачувати даремно гроші. Я ж сам почуваю, що зі мною зовсім, так-таки й зовсім погано...

Помикевичева. Не падайте духом! Хто знає, чи мені не судила доля зробити чудо, отче...

О. Р у м е г а. Бачив я різні чуда і після них не дуже якось почуваю себе чудесно...

Помикевичева. Не припускаю, що ваше пригноб­лення є в якому-небудь зв’язку зі зроченпям посольського мандата...