Unknown

О. Румега. Зі зреченням... Звичайно, ні. Я навіть дуже... радо...

Помикевичева. Ви повинні, думаю, навіть бути вдячні тому, хто переймає на свої плечі величезний тя­гар відповідальної й небезпечної праці для народу.

О. Р у м е г а. О так! Я навіть дуже вдячний... Я дуже павіть...

Помикевичева. Після всього, що ви зробили для національної ідеї, народ не зможе нічого більше від вас вимагати.

О. Румега. Саме тому, що відносно цього маю деякі сумніви, позволю собі спитати вас, пані, якого роду справу маєте до мене.

Помикевичева. Добро нації та честь людини на­клали на мене обов’язок поговорити з вами.

О. Румега(встає). Не могли б ви відкласти свого обов’язку! Ви я? бачите, що діється з моїм здоров’ям, пані. До побачення.

Помикевичева. Сідайте, отче.

О. Ру мега(сідає). Ви ж бачите самі...

Помикевичева. Так, я бачу вашу кривду і хочу її направити, отче.

О. Р у м е г а. Що ви кажете?

Помикевичева.А що ви скажете? (Дає йому за­яву Лесі.)

Піп читає, його обличчя прояснюється, він встає і з утіхою

плескає себе по клубах.

О. Р у м е г а. Я скажу, що ви дуже навіть чемні, до­бродійко, і що... наче справді здохла в мені велетенська муха!.. (Ховає папір.)

Помикевичева.Отже, чудо стало дійсністю, отче?

О. Р у м е г а. Я почуваю себе чудесно, пані!..

Помикевичева. Я — можу вам тільки позаздри­ти, отче.

О. Р у м е г а. Я — почуваю себе чудесно!

Помикевичева. Ціною крові мого серця, отче...

О. Р у м е г а. Авжеж. Авжеж! Чудесно!..

Помикевичева. Ви чуєте! Ціною крові мого серця, отче...

О. Р у м е г а. Ах, вибачте! Про це ви, пані?..

Помикевичева. Ви зрозуміли мій вчинок?

О. Р у м е г а. Так, дитино, ваш вчинок був дуже хри­стиянський.

Помикевичева. Коли б хтось так жорстоко стоп­тав ваші найсвятіші почування, ви не інакше поступи­ли б на мойому місці.

О. Ру мега.Так, я не інакше поступив би на вашо­му місці.

Помикевичева. І за любов мою безмежну, за по­лум’я душі моєї ось чим заплатив! Зрадою наппідлішою з підлих... (Кидає на стіл захованого листа для Дзуня.) Прочитайте, отче, й осудіть самі, якщо не забракне вам слів презирства для нього і тої невідомої Розалії...

О. Румега. Розалії... (Читає листа і плеще радісно в долоні.) Браво! Браво, Розаліє! Браво, Розаліє, браво!

Помикевичева. Що з вами, отче?..

О. Румега. Браво, Розаліє, браво!

Вибігає з канцелярії Д з у п ь о.

Д з у н ь о. Ви, отче!..

 

 

 

 

 

О. Р у м е г а. Браво, Роза... (Повертається в бік Дзу- ня.)Пане Дзушо, я матиму сина!.. (Обіймає і цілує Дзу- ня.)

Дзуньо(до Помикевичевої). Ви зрозуміли щось, пані?

Помикевичева. Саме тому, що все зрозуміла, ви­ходжу з серцем, повним сорому і презирства!.. (Виходить ув їдальню.)