Unknown

О. Румега. Ага!.. Хай живе!..

Помикевич. Дозвольте!..

Дзуньо. Ви всі в сурдутах, реверендах ^!. Люди з сі­рим обличчям, люди без душі. Світами ваша доля блу­кає, тудою, де море нічних світел, де мільйони авт, де сотки тисяч блискучих поліцаїв. Ваші чоботи життя ці­ле у грязюці, ваші роти несуть пивом, ваші пальці про­тухли тютюном. Для вас вілла — наче недосяжна мрія, для вас авто — привілей богів! Ви доктори, директори, отці духовні, професори! Усіх вас кличе душа моя,— ви­йдіть з домів своїх усі, станьте разом залізною лавою, бо й так вам дахи тріщать над головами, бо й так уже два­надцята б’є. На барикади кличу вас! На барикади, сурду­ти й реверенди! За державу свою, тільки свою, соборну, самостійну! На мить одну станьте бенгальськими тиграми, бо (тихо) щезнуть, як дим, ваші сни, ваші сни про пиро­ги міністерські, і не для вас буде море нічних світел, не для вас сотки тисяч блискучих поліцаїв!..

Помикевич і Румега витирають очі хусткою і, зворушені,

цілують Дзуня.

О. Румега. Пане Дзуню, дайте вашу руку!

Помикевич. Пане товаришу... дайте вашу руку!..

Стискають руку Дзупеві.

О. Румега. Я дуже навіть зворушений, і, якщо при­йде цей мент, якщо дозволить господь бог, я... теж... з ва­ми піду на барикади!

Помикевич. Я теж дуже зворушений, і я теж... піду на барикади... ³³

О. Р у м е г а. Хвилини такого піднесення рідко дово­диться у нас переживати.

Помикевич.Пане товаришу, ви дійсно нсбудеппа людипа.

Д з у н ь о. Отче Румего! Якщо Банк найсолодшого серця шукатиме певної льокати ¹ капіталу, тоді не забу­вайте про мене! Я саме нагадав собі про парцеляції на надзвичайно корисних умовах.

О. Р у м е г а. Ніколи не забуду тебе, золотий хлоп­чино!..

Помикевич. Як директор банку, теж вас, папе то­варишу, не забуду! Правда, отч-ч-че после?

О. Р у м е г а. А на хрестини, соколику, вже обов’яз­ково...

Помикевич(до Дзуня тихо). Пане товаришу, ви дійсно небуденна людина!

О. Румега встає.

Дозвольте, отче, невже ж ви вже покидати нас хочете? (Біжить у в їдальню.) Міленочко! Мілено! Попросим те­бе, голубонько!..

Входптг. Помикевпчева.

Ч-ч-чи не могла б ти другим сніданком нас прийняти. Ми мали з отцем Румегою деякі справи загальногромад- ського значення, і не зашкодило б дещо перекусити. Ш-ч- чо, отчо?

О. Румега. Але ж дякую...

Помикевич. Отець заздалегідь дякує, Мілено.

Помикевичева. Отець Румега належить до людей, які чемність мають у крові.

О. Румега. Дуже навіть дякую, пані, та я...

Помикевич. Отець Румега має ще одну заслугу перед нами, за яку йому належиться наша глибока вдяч­ність, Мілено.

Помикевичева. Про те, що отець посол велико­душно зрікається мандата, я знаю, Ахіле.