Unknown

Д з у п ь о. Говоріть, панночко, ясніше!

Леся. ІЦо ж це таке... Дзушо!..

Дзуньо. Радше я вас запитаю... (показує їй зниж­ку) що це значить, панночко?!

Леся. А!..

Дзуньо. А так! Думаю, що після цього ясне вам стане ваше положення.

Леся. Для вас же, для вас це тільки, Дзуню.

Дзуньо. Панно Лесю! Не втягайте і мене в це ваше...

Входить м е ц е п а с.

Помикевич(до Лесі). Невже ж після всього ви ще тут?!

Л е с я. Це ж страшне, пане меценасе!..

П о м и к е в и ч. Це тільки непристойне, і тому ви не ступите сюди більше погою. З богом, панно Лесю! Ваше місце займе чесна українка!

Леся(ридає). Пане меценасе, моїм мештикам нічого не бракує...

П о м и к е в и ч. Ви ш-ч-че тут!?

Леся виходить.

Подумайте, пане товаришу! Не може людина зрозуміти, що й найменш відповідальне становище на національному фронті вимагає перш усього чистих рук.

Д з у н ь о. І незаплямованої минувшини, меценасе!

Помикевич. Саме тому я можу напевне рахувати на посаду директора Банку приснодіви.

Д з у н ь о. Маєте від отця Румеги запоруку?

Помикевич. А ви як думали, пане товаришу? Ска­жу вам, ми й за вас подбаємо. Саме перед хвилиною я ді­став на те слово!

Д з у н ь о. Слово...

Помикевич. Завдяки вам воно вповні вистарчає, пане товаришу. Ви створили ланцюг, що наче коло, у якому усі собі братики рідні, усі разом — члени рівно­правні.

Д з у н ь о. Не забудьте, меценасе, що...

Помикевич. Де ж би міг забути, пане товаришу! Саме тепер, завдяки чемності отця Румеги, я зладив ко­пію незвичайно цінної заяви. Прочитайте, якщо ласка!..

Д з у н ь о. Дякую. Дайте руку, меценасе!

Стискають собі руки. Вбігає Р и п ц ь о з ананасом.

Помикевич. Ш-ч-чо це з вами, пане Рипцю?

Рипцьо. Па... Пане меценасе!.. Пипця нема! Пипцьо не живе! Пипця чекісти нам убили!..

Зліва вбігає отець Румега, справа Помикевичева.

Усі. Пипця вбили!..

Рипцьо. Я купив ананаса... Пані добродійко, при­йміть ананаса!.. (Кладе ананаса на стіл.) Йипцьо чекав на мене на розі, дивлюся: підходить до нього отакий велет страшний, а Пипцьо каже: «Диви, товаришу Рипцю, іде знайомий політв’язень, дорогий мій товариш і приятель!» І зустрічає, знаєте, його так, ручку свою простягає, а той тільки оком велетенським моргнув і каже: «Таки падибав

і

тебе, каналіє проклята! Не підшиватись тобі у політв’язні більше, не покривати розбишацтв своїх нашою честю». Бачу — пропав наш Пипцьо. А чекіст руку підняв і...

Усі. І...

Р и п ц ь о. І Пипцьо навіть не квикнув!..

Пауза.

Помикевич. Невже ж, отче, не будемо протесту­вати?

О. Р у м е г а. Будемо з усіх сил наших кричати, хай цілий світ почує, що й до нас сягає хвиля червоного те­рору!