Unknown

О. Р у м е г а. Хлопчино дорогий! Я матиму сина. Зовсім певно матиму сипа! Браво, Дзушо, браво, Розаліс!

Дзуньо. Вп хорі, отче...

О. Р у м е г а. Ні, я зовсім вже здоров! Завдяки тобі, тобі завдяки, золотий хлопчино! Ха-ха-ха-ха! А я молив­ся, я не тратив надії! Ночуй, хлопчику, казав, ночуй, хлопчику золотий! І виночував хлопчина мені і Розалії радість. Мій ти соколе, потіхо ти моя!.. (Цілує його.)

Дзуньо(пручається). Ви мене непокоїте, отче!..

О. Р у м е г а. Зараз заспокою хлопчика дорогого! (Дає йому листа.) А що... А що... Невже не радіти мені, хлоп­чино?

Дзуньо приголомшений. Пауза.

А ЩО...

Дзуньо. Маю підставу припускати, що ваша втіха трохи передчасна.

О. Р у м е г а. Ха-ха-ха! Який розвинений хлопчисько! А може, якраз маю підставу інше припускати...

Дзуньо(показує знижку). Ви це бачили?

О. Р у м е г а. Аякже! Звичайно, бачив. А ось цього я певен, ви не бачили... (Дає Дзуневі читати здалека за­яву Лесі.) Ні, ви не підходьте ближче! Не підходьте, зо­лотий хлопчипо!..

Дзуньо важко сідає.

Невже ви духом упали? Як вам не соромно, молода лю­дино? В мої роки я не такі невдачі переживав, і якось поміг господь бог. Не горюйте і ви, пане Дзуню! При ваших здібностях ви щонайменше в посли ще попадете. Ну, не падайте духом, молода людино!..

Входить Помпкевпч.

Помикевич. Ч-ч-чудово! Як це ч-ч-чудово, що ви зайшли до нас, отче.

О. Р у м е г а. Я тої самої гадки. Це дійсно пудово,

мєценасе. Хе-хе-хе!

Помикевич(сідає). Заходжу я ото до фотографа. Ви розумієте мене, отче...

О. Р у м е г а. Тепер уже трохи менше... Ну, оповідай­те дальше, меценасе!

Помикевич. І, подумайте, кого зустрічаю: отця митрата Бурмилу; він саме тепер святкуватиме тридцяті роковини своєї праці пастирської.

О. Р у м е г а. Знаю, він третій секретар у митропо­лита.

Помикевич. Саме тому я розповідаю вам про ньо­го. Та ось він каже мені, що в найближчому майбутньому митрополит засновує банк. Банк, отч-ч-е, правдивий банк, для блага народу католицько-українського. Вже й назву придумали: «Банк найсолодшого серця присноді- ви у Львові». П’ять мільйонів основного капіталу, всеч- ч-чесніший!..

О. Ру м е га. Я чув про те. Так ви що ж?.. Подумали...

Помикевич. Не я, а вони про мене подумали, от­че. Директора їм треба, людини солідної, з чистим мину­лим і заслуженим іменем, працьовитої та побожної.

О. Р у м е г а. І ви певні, що вони саме про вас поду­мали?