Unknown

Граф Замойський. Людство тужить, людство кричить за людиною зі сталі, за людиною, щоб крізь вогонь і воду повела його до перемог. Кров, тільки кров, цілющі ріки крові зможуть відродити її, Європу голу­бої кр-р-рові.

М и т р а т. Панії й панове! Як бачимо, події назріли до того ступеня, що остається нам лише поробити остан­ні висновки. Ворог, варварський ворог, що його прихід віщує нам усім неминучу загибель, пролазить до нас усіма щілками, і сьогодні в кожному закутку, на кожно­му розі вулиці чуємо його смертоносний подих. Подих зі сходу, панове, з цього царства всевладного антихриста. На наших очах, учора ще такі скромні, такі богобоязні сірячки плюють на свої святощі й підносять п’ястука на тих, що віками давали їм віру й працю. Це треба бачити й знати, що кожний день антихристового царювання па- ближає кінець християнського світу. Скільки нас тут усіх, а думка в нас мусить бути одна. У мене українське серце, і як українець я не можу не розуміти, що одне по­клав нам сьогодні бог завдання, один хрест на серці, хрест, що з ним кривавилися в боротьбі з невірними хре­стоносці. Я бачу важливу бестію з апокаліпсиса, в неї червоні кігті, вона простує на нас невідхильно й немину­че, і я іду на неї.., в ім’я Христа... в ім’я Марії... з хрестом в одній руці і з мечем у другій...

Якась дама(істерично). Газами їх, газами!

Редактор подає схвильованому митратові водр.

Полковник(до митрата). Як вірний жовняр брат­нього вам народу простягаю до вас, отче митрате, руку...

М и т р а т. Стискаю її.

Полковник. В ім’я Христа... в ім’я Марії.

Тиша, потім рясні оплески.

Граф Замойський. Бр-раво! Ця сцена має в со­бі щось героїчного.

Староста.Прото гадаю, що з увага на такий пе- спокійний час та завтрашній страйк панії повинні сього­дні вернутись трохи раніше додому.

Якась дама. Ох!

Полковий к. Моє папство! Під опікою мого мун­дира...

Староста(до дирскторової). Бажаючи доброї но­чі, руці цілую...

Директорова. Жаль мені, що не маю щастя дов­ше вас гостити... І ви, графе?

Граф Замойський. Обов’язки, пані директорова. Обов’язки землевласника й громадянина...

Командант(до Бонцеля). Пан президент не за­будуть ласкаво: командант поліції Матолчинський...

Бонцель(збоку подає йому руку). До побачеппя.

Архітект(до графа). Ясновельможний пане гра­фе! Архітект берлінської школи... золоті медалі... макси­мум сонця...

Ввійшов Гросфельд.

Гросфельд(до директора). Директоре! Можете підписати умову.

Директор. Вони підписали вже?

Гросфельд. Ми підписали вже.

Директор впходпть. З буфету ввійиюв підпптпй С п і д а в -

с ь к и й.

Митрат(до Снідавського). Глядіть! Не забудьте! Зараз же зранку!