Unknown

Б о н ц е л ь. В найгіршому випадку вставлю її, гарна пані, в дубіто.

Директорова(до гостей). Вітайте, панство!

Староста. З днем ваших уродин, пані дпректо- рова!

Директорова. Ви надто ласкаві.

Староста. Сумно нам, що доводиться святкувати їх у такі важкі дні.

Старостова. Ну-ну. Нащо ж тоді влада, Люлечко.

Входять все нові гості.

Директорова. Під рукою папа старости місто може спокійно спати.

Граф Замойський(молода худорлява людина з неодмінним моноклем в оці). Думаю, що пану старості щораз важче сповняти почесну роль нічного сторожа. Ах, вибачте, що раніше не привітався. Зате обі руці пані директорової цілую.

Директорова. Здається, які б не важкі дні бу­ли, добрий гумор пана графа ніколи не покине.

Старостова. Відколи графа знаю...

Граф Замойський. На це треба мати лицар­ських предків, моє панство.

Староста. Сьогодні, графе, кожний відповідаль­ний урядовець є лицарем Речі Посполитої.

Граф Замойський. Лицарем промисловості — хотіли сказати, пане ста-ро-сто...

Директорова. Ви надто безоглядні, графе...

Старостова. Це, як звичайно, лише добрий гу­мор графа.

Граф Замойськи й. Не знаю, чи те саме ска­зали б мої селяни. Для них безоглядність с найбільшим авторитетом; побачу, що в лісі краде ріща сваток,— як у пса стріляю. І вони нічого досі. Щонайбільше стрель­нуть деколи ніччю у вікно палацу. А так — назагал ро­зуміють вагу блакитної крові.

Староста. Може, й не розуміли б як слід, коли б не наша скромна влада, шановний графе.

Граф Замойський. Помиляєтесь, мій пане. Під кермою парвеню на очах завмирає стара й така герой­ська в минулому Європа.

Старостова. Ах, так. Уже втретє обнизили плат­ню урядовцям.

Граф Замойський. Моя раса ніколи не думає про гроші, ласкава пані.

Староста. Вибачте! Чи це, випадково, не другий президент фірми «Арбор»?

Директорова. Ви вгадали. Можу вас представи­ти йому.

Староста. З уваги па ролю промисловців у від­родженні господарського життя Речі Посполитої...

Старостова. Будемо вам глибоко вдячні за те, пані директорова.

Граф Замойський(до директорової). Цікавий тип парвеню... Будь ласка... представте його мені!

Директорова. Розумію, графе...

К омапдаит гарнізону з молоденькою д р у ж и п о ю.

Полковникова. Який скандал! І досі ніхто не привітав!

Полковник. Незабаром будемо їм потрібні. Тоді посипатимуть квіттям.

Полковникова. Голотка!..

Полковник. Т-с-с-с, кіточко!.. Між ними інженер Бонцель. (Обтягає мундир.)

Полковникова. Отой голомозавий?

Полковник. Трохи більше, кіточко...

Пішли до Бонцеля. Редактор Тайтельбаум і директор

української гімназії — м и т р а т '.