Unknown

Директор. Белюх на кухні вино спиває. Проте думаю, що доведеться чимало з ними балакати. Деякі ваші делегати люблять погороїжитися, заки скажуть ро­зумне слово.

Гросфельд. Я саме думав про це. Предсідництво засідання вестиму я.

Директор. Звичайно, будь ласка.

Директорова шарпнула струпи, встала і пішла до дверей.

Директор. Надто вже нервується моя папі. По­винна виїхати кудись.

Гросфельд. Обов’язково. На ціле літо у власну віллу в Рагузі.

Директор. На це поки що не можу спромогтися.

Лакей. Пан інженер Бонцель!

Гросфельд. На це лише Бонцель може спромог­тися.

Бонцель. Ну?

Гросфельд. Управа профспілки в директорсько­му кабінеті. Саме починаємо засідання. (Виходить.)

Бонцель. Ця людина мспі подобається.

Директор. На таких людей доводиться нам по­кладати трохи пе всю надію.

Бонцель. Ви надто зарозумілі. Такі, як він, ніколи пе тратять надії, навіть тоді, коли прив’язати їм камінь до шиї й у глибінь кинути. Саме такі будуть нам по­трібні хоч би лише до ліквідації...

Директор. Чого?

Пауза.

Б о и ц е л ь. Страйків, директоре. Ви — поблідли? Я знаю про ваші векселі й знаю, що не всі вони мають покриття. Не забудьте, що у випадку ліквідації тутеш­нього тартака ми залишимо при собі лише твердих, стій­ких людей, людей, що, до речі, відповідали б за всі свої векселі своїм власним майном. А акції, ваші акції, можуть упасти, дорогий директоре.

У дверях директоров а.

Директор(здавлено). Мої векселі матимуть по­криття, інженере. Пан інженер Бонцель — моя папі.

Б о н ц е л ь. Як це дивно, я досі не мав щастя. (Ці­лує руки директорово'і.) Чув лише.

Директор. Напевно, й моїй пані доводилось чути, що пан інженер ніколи не прогавив щасливого моменту, коли траплялося багатство або... кохання.

Директорова. Я відразу вгадала в вас людину чину.

Директор. І поруч з тим солідного жиранта⁴⁰, до­рога.

Бонцель. Моя засада у всьому: послуга за послу­гу, директоре.

Директор. Звичайно. Те саме, думаю, й ті отам скажуть, інженере.

Бонцель. А ви йдіть послухайте!

Директор. Слухаю, інженере. (Виходить.)

Директорова. Масте клопіт зі страйком, пане ін­женере?

Бонцель. О так, так! А втім, у кого клопотів сьо­годні немає? Ну, а в вас, наприклад...

Директорова. Ви як би з очей читали.

Б о н ц е л ь. Авто, перли, вілла?

Д и р е к т о р о в а. Ні, вілли в мене немає. Та я не про це...

Бонцель. Вілла — вілла буде. А про тамте погово­римо іншим разом.

Директорова(блідо посміхнулася). Невже ж у вас с час на те?

Б о н ц е л ь. Як покінчу з тією бучею, матиму час. Три-чотири дні. Поїдемо разом моїм авто.

Пауза. Ввійшов староста з дружиною.

Директорова. Раджу вам, інженере, цю позицію відразу вставити в пасіва.