Unknown

Зозуля. Я хочу пригадати дирекції, що ми часу небагато маємо сьогодні, і якщо вона не бажає говорити з нами, їй доведеться говорити з цілою тисячею нараз, а тоді — важко буде ваш голос почути.

Остапчук.Готов бути, як немовляче скигління, пане директоре.

Бонцель(до директора). Вам хіба не ясно, що вони грозять? Доволі цієї комедії! Якщо хочуть — хай починають,— а фірма скінчить, фірма завжди досі кінчала.

Зозуля. Це все, що маємо сказати?

Бонцель. Усе! Якщо буде мало — решту доскаже вам поліція.

Директор. Заки вийдете звідсіля — візьміть під увагу, що, протягаючи страйк, тратите більше, аніж ми.

Макс. До часу тільки, а там — там скінчимо вже. Давно пора скінчити.

Директор. Не ясно.

Макс. З вами скінчити.

Пауза.

Директор. Це потриває, Бєлец! А ми теж не має­мо часу чекати. Страйк не може довго тягтися. Якщо потриває більше ніж один день — буде локаут: затямте, панове,— зірвання умови і локаут.

Зозуля. Фірма перша зірвала умову.

Бонцель. Фірма мусила це зробити.

Директор. Не забувайте, що живемо в часах, що їх переживуть лише найміцніші. Перед памп немає ін­шого виходу, як тільки скоротити платню або зліквіду­вати підприємство.

Зозуля. Можна скоротити дивіденд.

Остапчук.10% дивіденду рішуче забагато у цих важких часах, пане директоре.

Бонд ель. Досить! Вони можуть іти вже! Б імені управи спілки можу вас упевнити, що їх контролю під­даємося й не поступимось ні одним відсотком.

Директор. Хіба, якби з боку робітництва було більше доброї волі, тоді б ми ще поговорили. Поговорили б з людьми доброї волі.

Зозуля. Ці люди доброї волі програлп сьогодні на всі сто відсотків.

Директор. Це було сьогодні, а завтра, а після­завтра буде мліспо в роті, буде нудь у кишках, і тоді виграють люди доброї волі па всі сто відсотків.

Б о н ц е л ь. І скінчиться, як завжди, це все хован­ням очей, почісуванням потилиці й бабськими слізьми. Фу, погань яка! Глиняне якесь, мимраве насінпя!

М а к с (наближується до Бонцеля й над вухами йо­му потиихки). Не буде ні ховання очей, не буде почісу­вання й бабського плачу не буде. Хто б іскрививсь, хто б заплакав перед тобою, задушу рукою оцією. А часи йдуть такі, сняться вони такі, що задушу я і тебе, ковбаняста дригле.

Бопцелі. намагається встати, та Макс ударом п’ястука кладе

ного у фотель.

Лежи!

Бопцель. Серце!.. Поверх сили моєї ненавиджу... Це було вперше... Ох!.. Це було вперше...

Макс. Завтра о шостій починається страйк, а ви вже — робіть, що вважаєте.

Д и р с к т о р. Зробимо, що вважаємо...

М а к с. А пазурики свої покажете — за кожну крап­лину крові розрахуєтесь...

Остапчук.Без однісінької сльози, директоре.