Unknown

III пай дер. Оголошую комітет вибраним! Вибра- ним, товариші! Треба йому негайно приступити до пра­ці! Щодо лайдацтва, щодо зради інтересів деревооброб­ного робітництва, проти наємної боївки й поліції на страйковому легальному вічі як член профспілки, това­риші, як член управи — п р о т е с ту ю!!!

Тут його по голові боївкарська палка. В одну мить лице Шнейдерове в крові.

Голос. Товариші! Страйк почався!

III п а й д е р. Протес...

Другий удар — і Шнайдер важко падає на рампу. Старший поліцай Кур к а з’являється на кону, і крізь гамір, крнкп й зойк лупає його могутнє: «Рррррозійтись!!!»

Завіса

ЇХ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ

У директорському кабіпеті. Сидять директор, Бой­це л ь. Входять Зозуля, Макс і Остапчук. Мов-

.чапня.

Директор. З чим?

М а к с. З домаганнями.

Д и р е к т о р. Ага! До речі, впору прийшли, пане Бєлец. Ми саме рішили з паном інженером Бонцелем при першому більшому замовленні спровадити нову ма­шину. Це дасть і Вам нарешті змогу, пане Белец, стати на власних ногах, тим більше з вашими кваліфікаціями. Я буду пам’ятати про вас, пане Бєлец.

Макс. Здається, будемо взаємо пам’ятати себе, па­не директоре. А тепер в імені робітпицтва тартака по­відомляємо вас, що воно не годиться на знижку пла­тень.

Зозуля. На ніяку знижку, пане директоре.

Остапчук.І від завтра проголошує страйк, пане директоре.

Бопцель. Як?

Зозуля. Страйк.

Директор(до Бонцеля). Це вже, мабуть, п’ятий чи шостий страйк у нас, пане інженере.

Б о н ц е л ь. Буде останній. Буде останній.

Зозуля. Як вибрана більшістю робітників делега­ція, складаємо вам, пане директоре, їх домагання.

Директор. Ага! ІЦо ж це таке! (Читає.) П’ять пунктів! Біле по чорному, пане інженере! (Передає Бон- целеві папір.) А що було б, якби ви, панове, сьогодні перестали бути робітниками нашого тартака? Тоді вам, мабуть, незручно трохи буде заступати це робітпнцтво, що, мої панове?

М а к с. Тоді було б шість пунктів.

Директор. Програєте, панове. Ви перші про­граєте.

Б о н ц е л ь. Диктувати хотіли? Пункти складаєте? Ультимативно? Га? Ультимативно? Налякаємося, ду­маєте, перепрошувати стапемо? Це мали б ми. гадаєте, ми? Хто, питаю, вам з голоду подохнути не дає? Ми, ми

 

 

тільки, зрозумійте ви це, зарозуміле драптя. Нашим ду­хом дихаєте, наш хліб ворушить вашу кров, чорт би вас...

Директор. Пардон, пане інженере. їм це доволі тяжко буде зрозуміти. (До делегації.) Даремно труди­лися, панове! Ми не вважаємо вас законними представ­никами робітництва, а від сьогодні не вважаємо вас .ро­бітниками нашого тартака. Зрозуміли?

М а к с. Аж надто.

Директор. І що?

М а к с. І — як бачите, нічого. Міцно на наших но­гах стоїмо.