Unknown

Макс. Заплачу! Свідками мені будьте, бо присягаю вам, прийде час — за все заплачу, і за те, що кумався колись з отою бахорнею, і за змарновані роки мої. Було так, товариші, в мене в грудях наче рілля не­зорана і вихор над нею. Не було в мене спокою ні вдень ні вночі, наче горить у тобі щось, що його зга­сити несила. Думав — горілкою загашу, пивом поливав, тоді голова шуміла від крові, і кров братії своїй спу­скав. Бандитська рука була в мене, товариші, сором нашо­му класу робітничому, на втіху буржуазії. Якби до сього­дні це тривало, може, й продав би за горілку своє сумлін- пя, як продали його оті панські посіпаки, оті воші нашого класу.

Між боївкою гамір.

Голоси з боївк и,— Макс, присяй боже, розпра­вимось за це!

— Покажись тільки ще!

— Зпяти його!

Голос в залі. Посіпаки, язики за зубами!

Макс. Та дарма, товариші, не втопив я в горілці жури моєї, далі росла і співала моя непогамована сила. Тоді думки почали в мою голову лізти, і, хоч такі зви­чайні й прості — тріщала з непривички від них голова.

До цього довелося зустріти Василя, що в вісімнадцятому в українцях воював, а в тридцятому й першому в надвір- нянському тартаку його зредукували *. Стукав до на­шого тартака, справили до Белюха, Белюх між палкарів увійти запропонував, сердега плюнув на Белюхів чобіт і далі побрів за хлібом, товариші, по буржуазному світу, а плечі у Василя за мої ширші і рука — не рука, а залізо. І подумав я тоді, і побачив широко: бреде Василь у го­лоді стежками й дорогами, місить ногами болото, а за ним ще один такий же Василь, і другий, і третій; по Америці, товариші, зараз десять мільйонів бреде таких Василів широкоплечих. У нас їх трохи не тридцять. І скільки ж, товариші, отих усіх мільйонів!

Голо с. Сорок уже! Буде ще більше!

М а к с. Буде ще більше, товариші! Багато, незлічимо багато мільйонів робочого люду у світі, незмірепна си­ла його, товариші, і пемає сливе нічого в світі, чого б робочий люд не створив. У цьому домі, і в отому, і геть чисто в усіх домах по місту цеголкп, брате, не зпайдеш, що її твоя рука не клала б. Чудеса твориш, брате, у не­вимовно важкій твоїй праці, і ні одна цеголка не твоя, і босий ти, і голодний, і незліченними батальйонами жебротою блукаєш по твоєму світі, хоч і плечі твої — мур з бетону, хоч рука — не рука, а залізо! Хіба довго ще, товариші, чудесам таким бути?

Г о л о с и.— Шлюс! ^{38 39}

— Ой, недовго!

— Заспіваємо, брате, своєї!

М а к с. Це ти сказав, Мальку?

Г о л о с. Я сказав.

Г о л о с и. Заспіваємо!

М а к с. Ти, Мриц? Забавка, Шулец! Ти, й Антек, і Жовнір, і Крупа!..

Зала. Всі!