Unknown

Зозуля. Оцо довідалися ми, що нам погано живеть­ся. Це факт. Ось у вантажника Крупи дитя померло, й на домовину мусили скидатись, бо нашому братові й тру­ни вже на крейду ³⁷ купчина не дасть. Що в кишенях ка­піталістів наша кервавиця потопає, це теж факт, хоч і прихвосням їхнім пожива деколи з цього буває.

Оплески.

Голос и.— Го-го!

— Щоб ти здох, Белюх!

Зозуля. Та що ота демократія їхня з Белюхом і поліцаями разом цьому край покладе,— це вже брехня, товариші! Товариші! Хто в вісімнадцятому поруч з ка­піталістами українських робочих душив?

Голоси. Йепееси!

Зозуля. Хто в двадцять третьому наших братів у Кракові запродав?

Голоси. Пепееси!

Зозуля. Хто Пілсудському поміг на нашу спину вилізти? Хто помагає йому наших кращих братів катува­ти? Врешті, хто, товариші, наші страйки заломлював? Пер­ший раз, другий і третій?! Вони!!

Зала. Пє-пе-е-си!

Предсідник(дзвонить). Закликаю промовця до порядку, інакше відберу йому голос.

Зозуля. Не відбереш, брате, а втім, не до тебе го­ворю.

Голо с. Знов розіб’ють чорти робітничу єдність.

Зозуля. Єдність з такими, як ти, попрошайками панськими, розіб’ємо обов’язково, інакше доведеться нам усім незабаром по наказу Гросфельда і Белюха лягати в домовину. Хіба ні, товариші?

Голоси. Не діждуться, чорти б їх!..

Зозуля. Що не діждуться — це факт, а поки що розберіть самі, які це вони добродії наші. (Добуває папірця.) Оце Белюхові пункти з хвостами. (Читає.) «Негайно відкликати знижку, що мала б сягати вище де­сяти відсотків дотеперішпьої платні». Отож, як бачите, вже сьогодні фірма виграла війну на 50 відсотків — зав­тра Белюх зі своїми допоможе виграти їй на всі сто від­сотків.

Белю х. Підла демагогія, товариші!

Зозуля. Тепер питаю: за вашою згодою буде це, то­вариші?

Голос и. — Ага!

— Сотика не віддамо!

— 1 так здихаємо вже!

— Заспокойся, Зозуле, пе дамо!

Дзвінок президії.

Зозуля. Тому я й спокійний, товариші. Та ви по­слухайте,— послухайте другий їх пункт: «Припинити дальше скорочення в найближчому місяці». Отож, това­риші, виходить, нам нічого журитися. Цей місяць якось перебудемо, а там — хоч усіх звільняй, хоч усіх на вули­цю викидай, не пропадеш, брате, домократія тебе поря­тує!..

Предсідник. Прошу...

Зозуля. Не проси, почваро!

Сміх, оплески.

Витримайте, товариші, ще й третій їхній пункт: «Фірма пе буде карати робітників, що борються за свої інтереси в межах державних законів». А чия держава, питаю, не панська? А чиї закони — не панські, товариші?

Гомін по залу.

Голоси. — Виходить — зовсім панські.

— Капіталістичні, товариші.

— На нашій шиї ярма. Пани на нас їх складали.

Дзвінок президії.