Unknown

Предсідник. Значить, не покарає тебе, брате, фір­ма, не викине з праці, коли слухняний ти для неї і чем­ний, коли в одну дудку з фірмою граєш. Ось вони — пупктп які!

Голос и.— Марципани!

— Пся їх маці»!

Зозуля. Ні, товариші! Віддайте, зараз їх віддайте пепеесам. А ми, хай уже вибачать, свої пункти постави­мо, та без хвостів уже, бо й не нашому братові хвостами крутити, хай це собі роблять пепееси.

Оплески.

Поставимо пункти, щоб кожний з них бив, мов ніж, у кляте серце буржуазії, щоб здивувалася й щоб знала вона, що не кінчаться наші інтереси на отих двадцяти відсотках і що знаємо й чуємо, що робиться з нашим бра­том таке й до чого ми невідхильно простуємо, їх — пунктів наших — буде десять: усяку знижку нашої платні відкидаємо; за страйкові дні домагаємось повної платні; за страйк щоб па нікому фірма помсти не шукала, інакше вдруге застрайкуємо;

з усією рішучістю домагаємося припинення дальших скорочень;

п’ятий пункт: домагаємося зрівнення платень поден­них із постійними;

а шостий пункт — це тим, що за нас досихають у му­рах, це буде пункт:

Звільнити політв’язнів!

Г о л о с п. Звільнити політв’язнів!

Жіночий голос. Гицлі! Звільніть!

Зозуля. Для тих братів, що їх чекають новесенькі панські шибениці:

Геть з наглими судами!

Голос и.— Геть!

— Геть з нашими катами!

Зозуля. Для тих, що заради буржуазії мали б кров свою молоду проливати:

Геть з імперіалістичною війною!

Для Західпої України, що ось чотирнадцятий рік стог­не під ярмом фашизму:

Геть з окупацією Західної України!

Для нас усіх, для наших міст і сіл:

Хай живе уряд робітничо-селянський!

Буря оплесків.

Це — з усією рішучістю, товариші!

Рясні оплески.

Голоси.— Що б там не було, а з рішучістю, това­риші!

— За твої, за наші п’ять, Зозуле, браво!

— Товариші!

— Не згинемо, братики!

— Сказали зась і годі!

— А вптрпмати б до останнього!

Дзвінок президії.

Зозуля. Витримаємо, брате, коли б тільки зрозу­міли всі, що іншої для нас немає дороги, тільки ви­тримати, витримати...

Зала. Витримати!

Оплески.

Зозуля. Зрозуміти б тільки нам, що сила ми така — завбільшки найбільшого казана, що його ще ні один інженер не видумав. І коли, товариші, трісне ка­зан, чортові в зуби покотиться буржуазія.

Оплески, дзвінок президії.

В цьому, товариші, ми їй допоможемо. Сьогодні ми страйкуємо, а завтра, може, доведеться щось більше зробити. Що саме — сказати, звичайно, не можу, хай кожний сам собі скаже. Сьогодні ж, кажу, у пас страйк, страйк — перша битва, а до битви командантів треба. У страйковий комітет пропоную вибрати товаришів: Остапчука, Брися й Макса Бєлеца.

Голоси. — Зозулю давай!

— Будь і ти, Зозуля!

— Зозуля!

Дзвінок президії.