Unknown

Белюх. Народе робочий! Багато ворогів у тебе, і деколи важко розчовпати тобі, хто твій приятель, а хто ворог завзятий. З одного боку зазіхають на твої права капіталісти, з другого наймити чужої держави хотіли б накинути тобі комісарську неволю, а все це тільки на те, іцобн добитися диктатури над тобою, щоби гнобити і знищити демократію.

Гамір, оклики: «Ганьба!», «Браво!».

Голоси,— Белгох! Апу показуй оцю демократію!

— Добре говорить!

— Гірко нам з твоєю демократією!

— Щоб ти здох, Белюх!

— Доволі! Про страйк говори!

— Про страйк! Про страйк!

Дзвінок предсідника.

Белюх. Спокій, товариші! Страшна криза, що її за­раз переживаємо, паде своїм тягарем перш усього на вас, товариші. Чорні хмари, що повисли над робітпичим кла­сом, змушують робочих людей єднатись і гуртуватись під червоним прапором демократії й соціалізму. Хай живе єдність робітничого класу, товариші!

Г о л о с и.— Хай живе!

— Ну, хай живе, і що далі?

— Про знижку, Белюх, говори!

— Так, товаришу, про знижку цікаво би!

— Про страйк!

Белюх. Товариші, спокій! Довго стоїть наша робіт- пича партія па сторожі іптересів робітничого класу, стоя­тиме і тепер, коли захланність панів капіталістів пере­йшла вже всяку можливу міру. Ми зібрались сьогодні сю­ди, товариші, щоби цю міру панам капіталістам встано­вити.

Трохи оплесків, два-трп «браво».

Голос и.— Вже крутить Белюх!

— Ні, товариші, ні сотика не віддамо. Ні на сотик кер- вавиці не поступимось!

Дзвінок президії.

Белюх. Ми, товариші, розуміємо вагу положення, що в ньому знайшлася наша молода держава, і ми спов­нимо свій обов’язок, врятуємо її, товариші.

Гамір.

Голос и.— Хай вона пропаде!

— Покінчимо з нею, Белюх!

— Хто це?

— Щоб ти здох, Белюх!

— Тихо!!!

Белюх. А капіталістів, шановні товариші, держава не обходить. Заради свого лакомства нещасного вони ки­дають їй колоди під ноги, і це саме тоді, коли зовнішні й внутрішні вороги чекають тільки гасла, щоб кинутись па неї й відібрати у нас щолиш недавно здобуту незалеж­ність.

Голос и.— На нашій кривді її здобував, чортове ти насіння!

— Ціхо, кабане!

— Стшелєц! За морду Стшельця!

Дзвінок президії.

— Сам ти кабана гірше, кодло лакейське!

— За морду Стшельця!

— Товариші! Ай, товариші! Буржуазія сміється.

Белюх. Як я вже сказав, товариші, ми свій обов’язок

виконаємо. Та чи виконають його капіталісти? Так, това­риші, виконують таким чипом, що обрізують нам пашу нужденну платню.

Хтось захекав, хтось заплакав.