Unknown

Лісовський. Треба взяти під увагу, що найменше симпатії в масі має саме пан Белюх, і це мене найбільше непокоїть.

Белюх. До ста чортів. Яке діло вам до цього, пане з поліції?!

Командан т. Пане Белюх, попрошу тихше.

Белюх(встає). Яке вам діло, питаю, нахабні люди з поліції?!

Командант. Пане Белюх! Ще слово — і вас випро­вадять по сходах аж на вулицю!

Белюх. Мене?! По сходах і на вулицю... Белюха — секретаря профспілки, Белюха — душу партії, Белюха, що йому ще досі лящить у вухах шум бурі тисячних оплес­ків?! П’ятнадцять тяжких років тримав у цих руках ду­ші тисячів, які б без мене і без других Белюхів в одну мить розчавили ваші накрохмалені морди. Без кріса, без багнета й з відкритою головою ставав перед .морем голів, і це море втихало, а. ви, поховані, мов кертиці, стояли озброєні до голови, трясли штанами й молилися, щоб Бе­люх став переможцем. А Белюх сам один наставляв свої широкі груди, і за ними ховалися і комісари ваші, і дирек­тори, і ви самі пе раз, шановний команданте! І захищав вас, хоч підло було на душі, і часто очі кров із сорому пе­ред братвою заливала. А тепер — тепер Белюха на вулицю! Ні, панове з поліції! Нас доля надто міцно спрягла, і ос­тання моя година буде й для вас остання. По сходах ми тільки разом зійдемо! Або, якщо хочете, я можу вас впе­ред підштовхнути. Белюха ще стане на це, панове!

Комапдант. Запізно! Нас доля надто міцно спряг­ла, пане Белюх! І якщо зилншились між робітництвом ще такі, що для них ваше слово щось важить, треба покори­стуватись цим сьогодні. За півгодини починається віче. У нас немає часу, пане секретарю!

Белюх. А що було б, якби я сказав собі, що відте­пер, від сьогодні в мене скільки завгодно часу й що від сьогодні я ніщо більше, а тільки Белюх, навіть не секре­тар профспілки! Звичайний собі Белюх!

К о м а н д а н т. Це вам нічого не поможе. Белюх над­то міцно стиснув нашу руку, і ніщо нас з Белюхом не розчепить.

Пауза.

Белюх. Йду!

Ко мандант. Куди?

Белюх. По сходах — на вулицю.

К о м а н д а н т. А за нас будьте спокійні, свій обов’я­зок виконаємо.

Белюх виходить.

Командан т. Гарячий маємо сьогодні день, папе Лісовський.

Лісовський. Гарячі часи, пане команданте.

Ко мандант. Ті три не призналися?

Лісовський. Вони мусять признатися, пане ко­манданте.

Командан т. Це так, тільки, знаєте, кричать дуже. На вулицю чути. Це неприємно. Не можна інакше?

Лісовський. Я замовив матраци на вікна.

К о м а н д а н т. Вважайте, щоб не згинув котрий.

Лісовський. Як що трапиться, то комуніст згине, пане команданте.

Пауза.

Командант. Поки що ніяких нових інструкцій не буде, пане Лісовський.