Unknown

Змора. Ось уже скоро рік, а ніяк привикнути не можу. Якби хоч до кримінальних справ відрядили, а то бачиш перед собою інтелігентну людину, скільки іноді незрозумілої думки в її очах, і доводиться бити в лице, деколи й кров з рота поплямить пальці. Тоді болюче та соромно стає. Якби хоч дрібку зненависті до них у собі знайшов, може, легше йшло б.

Вахмістр. Ех, пане Змора. А не подумали ви, що вас від них чекає, коли б їм у руки влада попалась? От коли б подумали, то й зненависть знайшлася б, то й били б зі смаком. До всього, пане Змора, смак що лиш згодом приходить. От побачите ще, пане Змора.

Змора. Не на те я, пане вахмістре, права кінчив. Чотири роки прав, подумайте.

Вахмістр. Не розумію, що тут таке. Зате у пер­шому році служби мою платню дістаєте. Мало вам?

Змора. А знаєте, я на рахунок пенсії хочу для моєї Вісі чудовий гарнітур меблів купити, ясно-жовтий окса­мит, пане вахмістре. Уявляю, як Віся втішиться.

Вахмістр. М-так. Жінки люблять, коли вті­шати їх.

Змора. Вона така, знаєте, кохана. Тільки це моє становище, це моє ганебне становище. Удень знущатися над безборонними, а ввечері цими ж руками пестити несплямлену Вісю!..

Вахмістр. Не розумію, чого ви хочете, пане Змора.

Змора. Я хотів... команданта просити, щоб іншу роботу дав мені, бо не в силі вже я, пане вахмістре...

Вахмістр. Добре, що тільки хотіли, пане Змора, й що замість команданта застали мене тут! Інакше ви виказали б, що не здібні служити нашій гарній і герой­ській батьківщині та що у вас заховані симпатії до во­рогів — комуністів. А тоді — не бачити ні вам, ні Вісі гарнітуру з жовтого оксамиту.

Змора. Ви не зрозуміли мене, пане вахмістре!..

Вахмістр. Зрозумів вас, пане Змора. І хто знає, чи й справді нема в вас яких захованих симпатій до них. Хто знає, пане Змора!.. (Підходить нахмурений до вікна.)

Змора. Але ж... ви жартуєте, пане вахмістре. Ви ж самі знаєте, що я ненавиджу їх. Ви... ще впізнаєте, па­не вахмістре, як я ненавиджу їх!.. Тільки... ви краще не згадуйте комендантові про нашу розмову, пане вах­містре. Ви маєте повну рацію, ви переконали мене, пане вахмістре!..

Вахмістр. Саме йде пан комендант.

Змора. Не згадуйте вже, пане вахмістре!..

Вахмістр. Ну, не згадаю, розуміється, не згадаю. А ви краще вже навчіться курити.

Змора. Я — зараз, завтра, пане вахмістре!

Вахмістр. Ну, побачимо.

Змора виходить, вахмістр простується коло дверей. Входить

командант.

Панові комакдантові добрий день!

Командант. Добрий день, вахмістре. Все в по­рядку?

Вахмістр. Все в якнайкращому, пане команданте.

Командант. Сьогодні не приймаю.

Вахмістр. Розумію, свято, пане команданте.