Unknown

С н і д а в с ь к и й. Не забуду... Ніяк забути... не мо­жу... (Підспівує: «їх габ а ролшерль г’гобт...»⁴³ — похню­пившись, виходить.)

Гості помалу розходяться.

Директорова(до Гросфельда). Я весь час че­каю.

Гросфельд. Не зовсім розумію вас.

Директорова. Маю намір завтра піти до адво­ката.

Гросфельд. Вважаю, що завтра буде найменше відповідний час на такі речі, як розводи.

Директорова. Тепер аж надто добре розумію вас.

Гросфельд. Гадаю, що... тим краще для вас. Директорова(погамовано). Може... може, ви маєте рацію... (Пішла до Бонцеля.) Інженере!

Б о н ц е л ь. До ваших послуг!

Директорова. Вілла буде... в Рагузі?

Бонцель вклонився і поцілував її руку.

А р х і т Є к т (плаксиво). Пане... президенте...

Бонцель відвернувся і пішов.

(До глядачів.) Люди! Я — інженер-архітект. Будую домп й палаци! В мене золоті медалі! В мене діти й жінка! Я лише хочу жити! Праці хочу й хліба! Хліба! А зате даю сонце!.. Максимум.. Максимум сонця!..

Жирандолі згасли. Архітект схопився обіруч за голову й вп- біг. Директорова сіла до арфи.

Директорова(тихо співає).

Засніть, очі мої,

Засніть раз назавжди...

Затихне серця спів У місті мерців.

З останнім звукоїМ струн Засніть, очі мої,

Раз назавжди...

Завіса

ПОЛЬКА

У шпику. Прп круглих столиках за пивом здебільшого чоло­віки. Дві молоді ж і п к п, обнявшись із кавалерами, танцюють румбу. їм приграє на ручній гармоніці інвалід без ноги. За буфетом цапина, борідка господаря і круг­ла сонлива голова його дружини. На стінах реклам« на пиво, Фауст з Маргаритою і присяга Костюшка, над буфетом Пілсудський. За столом праворуч йде жвава балачка.

Є н дрп к. П’ять злотих на завдаток, п’ять за віче, разом десять. Буде з тебе, а вийде робота чиста, діста­неш, що обіцяв тобі, до сотика.

З і л а й ч и к. Робота бича вийде, сердешна робота. Надто довго кров кипить у мені, і щоб не випарувала до решти,— ферст клас робота буде. Заплати, Єндрик, ще чарку міцної.

Єндрик. Шлюс! Заплачу опісля, а то рука, чого доброю, спартачить, і замість його Клімуся випотро­шиш.

К л і м у с ь. Стуль писк! Верещиш на весь рот. Вен- дзонка вуха, як парасоль, розвісив.

З і л а й ч и к. Мені байдуже. Хай навіть знає, хай знають, що не побоявся його, що віддав усе з процен­тами, а посадять,— ні, не посадять за комуніста.

Єндрик. За комуніста!.. Продажні вони всі, кому­ністи оті.

К л і м у с ь. А ти, Єндрик, краще писок замкни, кажу, і в політику не залазь. Гроші взяв і роби своє, чого тут у політику... Політика не для нас, для нас пиво. Папе Вендзонка! Велике, ні, краще мале, ясне!

Вен дзонка. Панно Ядзю! Мале ясне пану Кліму- севі!

З і л а й ч и к. Як виходили сьогодні з зали, на пальці наступив, досі нога штрикає. Умру, якщо не відплачу.

Є и д р и к. Напевно вмреш. Як же він, то знаєш уже... Гроші взяв, до того,— пролетарські гроші, на оборону пролета...

К л і м у с ь. Пролетарські чи ні, а гроші. Гроші одна­кові, Єндрусь.