Unknown

Я д з я. Мені здавалось... що вам грозить щось. Мо­же... й помилилася я... Відколи не приходите до Вендзон- ки, а втім, може, й краще, що не приходите, усе боюся, неспокійна я, а сьогодні — побігла за вами — чогось три­вожно стало...

Макс. Чому, Ядзю, саме сьогодні? Трапилося щось таке?

Я д з я. Вони, ті три, за вами зараз пішли, і мені зда­валося, що недарма це.

Макс. Даремне, Ядзю, і даремне скаженітиме Вен- дзонка, що самому розносити пиво доведеться. Чого доброго, кару ще стягне.

Я д з я. Най там. Коли б лише дійсно не трапилось нічого!.. Бо інакше... Ви, пане Максе, досі й не подиви­лися на мене, а я... я.. (Притьмом обняла його, поцілу­вала, накинула хустку.) Адьє! (Побігла.)

Пауза.

Макс(тихо). Адьє! (Заграв тихенько й у браму подався.)

А в брамі тіні метнулися, й чиясь рука иіж у спину Максові встромила. Макс застогнав тяжко.

Голос Зілайчика. Ги-ги! Смакує, Максю, сма­кує, сучий сину? Ги-ги!..

Голос Іїлімуся(поклепав Макса по плечу). Це ти не з нами вже, брате? Почав з дирекцією, Максе, а дирекція не дарує, ой брате, не дарує... хоч би брат братову кров, мов Каїн, пролляв. Гу-у-у! (Півп’яний Клімусь плаче.)

Є н д р и к. і в комісари, Максе, вже не доведеться попасти. Хоч як не прися, а вже не доведеться.

Зілайчик. І страйк ваш, і комуну... усе чорт з тобою разом забере! Ги-ги-ги-и!..

М а к с. Не за-бе...

Великий, грізний, іде на них. Воші подаються перед ним на вулицю і зникають в темряві. Макс застогнав і з ножем у спи­ні пішов у подвір’я. Перед темним вікном затримався,

стукнути п нього хотів та по стало сили н зі стогоном: «Фрап... Франю...» — важко упав, аж зойкнула гармоніка. Десь свистять паротяги, а на подвір’ї в місячному сяйві шугають великі ЩУР«.

Завіса

ДЕЩО ПРО ЛЮБОВ

У Кінаша. Він лежить пепорушпо з розплющеними очпма. З кутка дивиться на нього мати. Довга мовчанка.

К і її а ш. Усе ти мовчиш, мамо. Сидиш і мовчиш, близька — й тиха, мов травинка. День і ніч мовчиш...

Мати. Мабуть, розгубила я, стара, слова у житті моєму, і не було часу зібрати їх, Влодку.

Кінаш. Так, не було на те часу в тебе, не було його в батька. А от часом, коли тиша така, мені хоче­ться, щоб ти сиділа тут десь близько. Мені тоді здає­ться, наче мовчиш і співаєш... (Пауза.) Тільки сьогодні тиші цієї забагато. Надто багато її останніми часами. Звичайно, самий я тут винен. Треба піти між людей, послухати, як говорять і сміються, подивитися, як жи­вуть, як роблять страйк... Інакше зійде на мене однієї днини велика тиша, і вже тоді... Ах, чорт! Пом’якшав- таки!.. Мамо! Підійди сюди, будь ласкова! Очі покажи! Сухі, як і завжди! Славна ти й дорога. Мамо, їм не взя­ти нас. (Кашляв.)

М а м а. Заснути б тобі. Давно минула північ.

Пауза.

Кінаш. Юлько не видасть.

Мама. Ні, він не видасть.

Пауза.

Кінаш. Коли б лише тих не забрали. Комітет му­сить бути.

Мама. Не буде той — інший буде, Влодку.