Unknown

Петерсон.Скажіть, ви не п’яні?

Б о б. Ні, сер, мені треба порядно нахлющитись, щоб я точив курзю-верзю. Я не п’яний, сер.

Петерсон.Тим гірше для вас, сержанте! Значить, ви заявляєте, що на слідстві говорили неправду. Інакше кажучи, брехали. Так?! (Встає).

Б о б. Так, сер. Інакше кажучи, я — брехав.

Петерсон.Чому?

Пауза.

Б о б. Цей росіянин заліз був мені в печінки.

ГІ е т е р с о н. А тепер?

Б о б (схилив голову). Тепер... тепер мене мучить сум­ління.

Петерсон.Що таке? Сумління? Ви скільки років служите в поліції?

Б о б. Півтора. Мене відрядили зараз же після виходу з шпиталю.

Петерсон.Зрозуміло. А це ваше сумління не хо­дить випадково в спідниці і не називається міс Норма Фансі?

Б об. Ні, сер. Моє сумління тут (вдарив себе в груди), поряд з нацистською кулею.

Петерсон. В такому разі я вам раджу мерщій опе­рувати його, разом з цією кулею. А поки іцо — ви п’яні, сержанте, і в цьому ваше щастя. Інакше я віддав би вас під суд. Можете йти!

Б о б. Я клянусь богом, сер...

Петерсон.Клянетесь? Тоді ви також нібито кля­лись. Хто ж після цього йме вам віри? До речі, ви в цю хвилину на службі?

Б о б. Ні, сер. Я чергував учора.

Петерсон.Жаль. Я б вас одразу відправив па гаупт­вахту. Йдіть виспіться, сержанте!

Б о б. Сер, з вами говорить американський солдат! До чортової матері, я не на те воював за демократію, щоб тепер перший-ліпший тиловий іцур плював мені в пельку!

Петерсон.О-о! Ось до чого ми дожили з вами, сержанте Боб Фобер! Бактерії починають діяти. Ваша зброя, сержанте?

Боб швидко відстібав револьвер і через усю кімнату кидає його на стіл.

Том!

Входить Том.

Ви заарештовані, сержанте! (До Тома.)Хай черговий від­веде його на гауптвахту. (До Боба.)Там будете мати час трохи глибше подумати про те, що таке наша демократія... Боб. Боюся, що тоді я прокляну її разом з вами. Петерсон.Мовчать! Струнко! Наліво кругом! Кро­ком руш!

Боб стоїть секунду спиною до Петерсона, потім швидким кроком виходить. Том іде за ним. Петерсон явно схвильова­ний. Він хоче кудись дзвонити, але тут же кладе трубку. По­думавши, він підходить до дверей і широко одчиняє їх.

Макаров!

Входить А п д р і й.

Том! Зніміть з нього наручники.

Том знімає наручники і виходить.

Сідайте, Макаров.

Андрій не рухається з місця.

Я вас просив сідати.

Андрій. Забагато честі, сер.

Петерсон.Що ж, ваша воля. (Підходить до ялин­ки і довгий час пестить рукою срібного ангела, що зви­сає з гілки.) Післязавтра о десятій годині ранку вас су­дитиме трибунал.

Андрій. Мені вже сказали про це.

Петерсон.Двадцять чотири години пізніше вирок буде виконаний.

Андрій мовчить.

Свідки сказали вже своє слово, і їх більше не слухати­муть. Вся процедура буде скорочена до мінімуму. У вас один тільки вихід — щиросердно заявити: так, це я вбив. Чому ж ви мовчите?

Андрій. Я вже сказав. І — не тільки я.