Unknown

Бентлі(розвів руками). Для ролі Дон-Кіхота я не створений. Зрештою, я б, може, і погодився на цю роль, якби мав справу з баранами Сервантеса.

Чути торохтіння танка, що наближається.

Чуєш? Чуєш, яким імпозантним кроком ідуть барани пре­зидента Трумена?

Норма(встала). Чую і — приймаю виклик. Піду, Едвіне, сама до Петерсона. (Кидає гроші на стіл.) Я вже знайшла свій шлях, і я глибоко вірю, що навіть без тебе, Едвіне, я не буду на ньому самотня. (Виходить.)

Земля двигтить під тягарем танка, що якраз перекочується

повз трактир «Під золотим орлом».

Б е н т л і. Почекай, Нормо! (Іде до дверей, піднімає комір куртки, та в останню мить передумав. Помітив не­випите Нормою віскі; лінивим кроком підходить до стола і піднімає склянку.)

Чути, як наближається другий таїш.

Фрау Мільх!.. (Пауза. Бентлі повертається обличчям до глядачів.) Я п’ю за дитяче, нерозсудливе, але велике серце малої Норми Фансі...

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА КАРТИНА ПЕРША

Приміщення контррозвідки. Радіо передає пісню «Тиха піч, свята ніч» англійською мовою. Майор Петерсон сидить біля натоплепої грубки й читає Біблію. На його носі окуляри. За вікном — покрівлі в свіжому, глибокому снігу. Читаючи, майор повільно ворушить губами. Дзвінок телефону. Петерсоп підводиться, поклав Біблію на стіл.

Петерсон.Ага, редакція? Мері крістмас. Так, слід­ство доручено мені. Справа державного значення... Ага... От проклята!.. Не вірю в її кар’єру. Що? Ключ?.. О чорт!.. Ага... Годинник і платинові ковта, ага... Що я думаю? Я думаю, що це містифікація, продукт уяви екстравагант­ної, екзальтованої дівчини... Про всяк випадок, я не рад­жу друкувати. Невже ж не було у вас нікого іншого під рукою? Цілком слушно, це не моя справа, зате вона — загальнодержавного значення. Престиж наших властей на цьому континенті... Я дуже радий, що ви мене розумієте з півслова... Я, з свого боку, зроблю також усе можливе. (Поклав трубку, схвильований, ходить по кабінету, потім дзвонить.) Тюрма?

Відчиняються двері, входить сержант Боб Фобер.

(Петерсон не помічає його.) Лейтенант О’Кенні? Приве­зіть до мене негайно Макарова! (Побачивши Боба, Петер-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

сон зняв окуляри і повільним кроком повернувся на своє місце під грубкою. Пауза.) Виключіть радіо!

Пісня замовкла.

Так. ІЦо скажете, сержанте?

Б о б. Я... щодо Макарова.

Петерсон.Дуже приємно.

Б о б (зітхає). По правді кажучи, мені не дуже при­ємно, сер...

Петерсон(бухикнув). Цікаво. Ну, ну...

Б о б. Боно не зовсім так було, як я сказав. Насправді було трохи інакше. (Бухикнув.)

Петерсон.Що?! Ви, сержант військової поліції, насмілились говорити мені неправду? Мені?! Ви знаєте, чим це пахне?

Пауза.

Б о б. Я думаю, сер, що Макаров тут ні при чому та що його доведеться випустити.

Петерсон.Ви-пус-тити!

Б о б. Сер! Я думаю, що не Макаров, а хтось інший по­винен піти гризти землю. Брошку і ключ тицьнув мені в руки... Бєлін.