Unknown

Фрау Мільх. Сьогодні перший раз заплатив. Не пізнаю сержанта.

Норма(підходить до стойки).У вас нема випадково порошку від головного болю? До самого ранку не могла очей заплющити.

Фрау М і л ь х. Є, леді. Зараз. (Висипає порошок до склянки.)

Норма притьмом випиває.

Норма. Дорога фрау Мільх! Ми з вами повинні будь-що врятувати Макарова.

Фрау Мільх. Макарова?.. (Пауза.) А що я зможу для нього зробити, леді?

Н о р м а. Багато, дуже багато, фрау Мільх.

Фрау Мільх. Мені самій його жаль. Але ж ви знаєте... Майор Петерсон...

Нор м а. Я знаю одне тільки: що Макаров невинна людина та що йому загрожує шибениця.

Фрау Мільх(розгублено). Ох, боже мій...

Норм а. Доля Макарова в ваших руках, фрау Мільх. Фрау Мільх. Леді! Невже ж ви думаєте, що...

Н о р м а. Я думаю, я хочу думати, що майор Петерсон лише помиляється. Інакше мені було б соромно за мою країну. До речі, ви чули, кого я назвала вбивцею?

Фрау Мільх закриває обличчя долонями.

Я чекаю вашого слова, фрау.

Фрау М і л ь х. Я все, що могла, сказала.

Норма. Однак ви не все сказали, що повинні були сказати.

Фрау Мільх. Я... я не знаю, що ви маєте на дум­ці, леді.

Н о р м а. Ключ.

Фрау М і л ь х. Я ж сказала...

Норма. Ні, ви не сказали, як він потрапив до рук... Бєліна.

Фрау Мільх(озирається зі страхом). Бога ради! Хто вам сказав, хто вам міг сказати!..

Норма. Він зловжив вашим довір’ям і вашою... лю­бов’ю, так?

Фрау Мільх мовчить.

Він поглумився з вас; поглумився так, як це можуть зро­бити лише люди його породи. За вашу любов він віддячив вам тим, що зробив вас спільницею свого злочину.

Фрау Мільх. Леді! Клянусь вам Христовими ра­нами, що на моїх руках немає ні краплі Анниної крові!..

Норма. Неправда! Якщо цієї крові й нема на ваших руках, то вона на вашій совісті, фрау Мільх. Не сьогод­ні-завтра вам доведеться за це відповісти!

Фрау Мільх заридала.

Ви дали Бєліну ключ від своєї квартири, так?

Фрау М і л ь х. Я не знала, що він уб’є її, леді... Норм а. Ви знали, хто вбивця Анни Робчук! Ви зна­ли і мовчали.

Фрау Мільх. Я... хотіла жити, леді!

Н о р м а. Анна Робчук також хотіла жити. А втім, киньмо це! У вас там у шухлядці, крім брошки, що-не- будь було?

Фрау Мільх рухом голови потакнула.

Що саме?

Фрау Міль х. Платинові ковта та мого покійного чоловіка золотий годинник «Шафгаузен» з ланцюжком.

Норма(записує). Бєлін хотів при цьому поживи­тись. Більше нічого не кинулось вам у вічі?

Фрау М і л ь х. Пожалійте мене, леді!.. (Знов плаче.)

Норма. Я вам не ворог, фрау Мільх, і якщо ви за­служите на це, я зумію бути вашим другом та захисни­цею. Я вірю в справедливість, фрау Мільх, і вона мусить перемогти, чого б це мені не коштувало. Я слухаю вас, фрау Мільх.