Unknown

Боб. Що?! Я... ми з тобою одна рука? Будь же ти проклятий, шельмин вилупку!

Цупович. Сержанте! Ви не знаєте, мабуть, що ма­єте справу з офіцером та що я...

Боб. Ану, марш звідси, гнидо!

Цупович. Сержанте, я поскаржусь майорові...

Цупович по пстпг скіпштп фрази, бо Боб схопив ного рукою за комір і, підштовхнувши коліном, турнув на вулицю.

(Зникає за дверима.) Я поскаржусь...

Боб повертається па своє місце, мовчки виймає з кишені люльку і тютюн.

Фрау Міль х. Боже, що ви зробили, сер! Віп те­пер на мені буде мститись...

Боб (набиває люльку). Хан тільки спробує! Не з та­кими я давав собі раду. О-фі-цер! Від таких офіцерів я ще іі сьогодні кулю в грудях ношу. Він що, у Гітлера служив? Фрау М і л ь х. Кажуть, у дивізії СС, сер.

Боб. Тьху! (Плюнув.) От до чого довоювались. З та­кою скверною злигуємось. Біс його батька знає, що ро­биться з нашою Америкою.

Дзвінок телефону. Боб закурює люльку.

Фрау М і л ь х. Галльо!.. Ні, не було її, сер... Добре, скажу!..

Входить Норма.

Галльо, містер лейтенант! Якраз леді ввійшла! Вже по­клав трубку... (До Норми.) Дзвонив лейтенант, леді! Про­сив почекати. За півгодини прийде.

Норма. Дякую вам. (Сідає за столик, спиною до Боба.)Що у вас можна випити?

Фрау М і л ь х. Є лише пиво.

Боб. Наливайте, наливайте віскі! Крім мене, цього ніхто не побачить.

Фрау Мільх наливав склянки і приносить Нормі.

II о р м а. Дякую.

Пауза. Боб, бажаючи, мабуть, підбадьорити себе, одним ковт­ком висушує склянку, потім підходить до столика Норми.

Боб. Добрий день, леді!

Норма пе відповідає.

Я вам сказав «добрий день», леді.

Норм а. Мені зовсім не цікаво, що ви сказали.

Пауза.

Б о б. Я з вами, як з людиною, а ви... Ех!

II о р м а. Чого ви хочете?

Боб. Спитати хочу. Цей... як його Севастополь — далеко від Сталіиграда?

Норма. Ні, недалеко. В серці кожного справжнього джентльмена вони — поряд.

Б о б. Ага! По-вашому, виходить, я не джентльмен. Ви помиляєтесь, леді! Я й досі ще ношу на півтора дюй­ма від серця німецьку кулю. (Пауза.) І ось уже другий день вона мене нестерпно пече.

Норм а. Сподіваюсь, вона вас ще не так запече, як­що ви не втратили решток сумління.

Б о б. Я вас не розумію, леді...

Н о р м а. Ви мене прекрасно розумієте, сержанте.

Б об (з напускною іронією). Хай буде по-вашому! Та що я повинен зробити, щоб стати нарешті оцим... справжнім джентльменом?

Норма. Вам краще знати.

Б о б. Ага! І то все, що ви хотіли мені сказати?

Норма. Ні, не все. Ще невеличка просьба: не тем- нійти мені в очах!

Боб (спалахнув). Ах, ось воно що? Ну, гаразд! Я не мозолитиму вам більше очей, прекрасна леді! (Розпла­чується з фрау Мільх.) Але будьте певні, ви ще взнаєте, хто такий сержант Фобер, чи джентльмен він, чи ні і чи варто з ним побалакати. А про Сталінград я і без вас знаю!.. (Швидко виходить.)

Норма схопилась було, щоб побігти за ним, та біля дверей

зупинилась.