Unknown

М и к о л а. Браво! Скажи йому, щоб мерщій офор­мився. До речі, на третю годину склич парторганізацію. Мені треба буде ще в район поїхати. Кажуть, суперфос­фат завезли. А поки що — доведеться відпочити годин­ку. (Перегортає на столі газети.) Ага! Знову! (Надягає окуляри.)

І в а н. Піду. Бувайте, Миколо. (Зітхнув; йде до ви- і ходу.) А з сівбою ми таки впораємось. Як не сьогодні, то завтра найпізніше. Так і скажіть у райкомі. Аби не думали, що Негрич...

Микола. Стривай! (З газетою в руках сів на кріс­ло.) Тепер вони на Норвегію націлились.

Іван. І що? Приступила?

Микола. А ти послухай! (Читає.) «Незважаючи на масові протести норвезьких трудящих, парламент більшістю голосів схвалив приєднання Норвегії до Пів­нічно-Атлантичного пакту й надав урядові повноваження підписати цей пакт...»

Іван. І раденькі, мабуть, що дурненькі?..

Микола. Чекай, чекай! Ти слухай далі... (Читає.) «Проти приєднання до Північно-Атлантичного пакту го­лосували одинадцять депутатів-комуністів і два члени робітничої партії. З великою промовою виступив депу- тат-комуніст Фогт. «Уряд і його прихильники,-— сказав Фогт,— квапляться включити Норвегію до Північно-Ат­лантичного пакту. Ніхто не сумнівається в тому, що цей пакт скерований... проти Радянського Союзу...» (Мико­ла опустив голову на груди й заснув; газета випала з ’ його рук.)

 

 

 

 

Іван підпяв газету, поклав її па коліна Миколі, потім узяв з ліжка ясик і обережно підклав його під голову сплячого. На опасанні з’являється Параска.

Іван(приклав палець до губ). Цить! Хай поспить хоч трохи... (Виходить.)

Параска(навшпиньки проходить через сцену й прочиняє двері до кімнати Варвари. Тихо). Мамо! Майже всі діти поприходили. Вони ще нічого не знали. (Під­ходить до плити, наливає кухлик молока, з тарілки на столі бере шматок хліба й усе те подає бабі Олені.)

Витягнувши шию, входить Штефан.

Штефан(побачивши, що Микола спить). Пішов со­бі старцюга, нема на нього кари!..

Входить Варвара у довгій темно-сірій пелерині з капюшо­ном і чорній сукні. В руді у неї туго напханий цератовий портфель. Вона підходить до ліжка, знімає вовняпу ковдру і з допомогою Параски вкутує нею коліна Миколи. До кінця дії всі говорять півголосом.

Штефан(з острахом). Пробі, Семенко!.. Палій! Палій Семенко Негрич! (Приріс спиною до печі.)

Варвара(швидкими кроками йде до виходу). Се­мене!..

По східцях піднімається С е м е п — середнього росту шатеп двадцяти восьми років. Під високим блідим чолом густі брови, такі самі, як і у його батька. На щоках майже дівочі рум’ян­ці, які дають йому ще молодший вигляд. У жестах і словах ще більш стриманий, ніж Іван. Тепер він одягнений у корот­кий петек і військову форму без знаків відрізнений. На ногах ошатні хромові чоботи. Капелюх невеличкий, такого самого крою, як і в батька, лише криси його по-парубоцькому відіг­нуті.

Штефан(тремтячими губами). Повернувся сатана! Бодай вас, Негричів, земленька не носила за моє сіно, за мої недоспані ночі...

Параска(з серцем). Цить, діду! (Витерла здоро­ву РУ^КУ °б спідницю.)