Unknown

Та сама обстановка, тільки сонце світить уже з правого боку. Високо пад горами повисли золотаві баранці. На кріслі, до у першій дії спав Микола Воркалюк, розсівся й хропе Федір Квітка. Пролупав той самий дзвінок, що й наприкінці по-

передньої дії. Відчинилися двері, і зпадвору повагом входить

Штефан. Побачивши Федора, він прискорив ходу, підійшов

до сплячого й термосить його.

Штефан.Ти що, очманів, старцюго? Влазить тото, як безрога, у чужу хату й на папському кріслі ач якого хропака затинає, нема на тебе божої кари! Ану, вста­вай, ледащо!

Федір(закліпав віями). Свят, свят, свят! А, це ви, Штефанчику, бог би вас любив!.. (З острахом.) А две­рі одчинені!.. Штефанчику, двері одчинені, він може ввійти...

Штефан.Хто може ввійти?

Федір. Лев!..

Ш тефан. Бреіпеш! Я ворота зачинив.

Федір. Ха-ха! Ворота! Він на п’ять, де там на п’ять, майже на десять метрів угору стриба, а ви — ворота! Ха-ха! О! Він не такий дурний, як ми з вами, Штефане! Та що там лев! Візьмемо, наприклад, такого простого мужицького лелеку. Йду я ото позаторік облазом і див­люся: стоїть молодий лелека на одній нозі й гадюку ков­тає. Ковтнув раз, аж глянь — вона з-під хвоста його шусть — і вилізла жива та здорова!.. Лелека клюнув удруге, та не встиг, сердега, озирнутися, як вона вже знову на траві повзає. Так вам було і третій раз, і чет­вертий, а на п’ятий раз подумав сирота-лелека, подумав, а потім вам як не візьме, як не покришить гадюку на порції! І що ви думаєте? З’їв, і гадюка більше не виліз­ла. Скажіть, Штефанчику, вигадали б ми з вами на його місці таке? Га?

Штефан.Ну, годі баки забивати, ледацюго! Ауф!

Федір(миттю підвівся). Тьху! І нестямився, як встав... Так ота клята австрійська команда вжерлася мені ще з тих часів у кров і плоть. А вас, Штефане, бог покарає за те, що ви мене ледацюгою називаєте. Як же я піду чотири кілометри на пошту, коли там на дорозі, може, цей дідьчий лев зуби на мене точить? От я й че­каю на попутну машину. (Позіхнув і перехрестив рот.)

Штефан.Півмилі від дороги на машину чекаєш? Стрнвай же, прийде зять і дасть тобі таку машину, стар­цюго!..

Федір. А ви краще не називайте мене старцюгою. Ого! Скінчились старці! То ви самі, Штефанчику, зійшли ца казна-що. Ви колись і Йвана Негрича старцем назнва- ли, а спробуйте тепер, будьте ласкаві, спробуйте! Хо­тів би я це почути й побачити... (Жалісно.) З мене глу­митися ие штука, я що — каліка, ще з тої війни італій­ську кулю в живому тілі ношу. Я що, я — бідний. (Схлип­нув.)

Штефан(глумливо). Йди у колгосп — будеш ба­гатий!