Unknown

О. Юліян. Прошу вибачення, але я не знав, що... справа зайшла аж так далеко.

Варвара швидкими кроками ходить по хаті, похряскуючи в хвилюванні пальцями. Потім схопила пелерину й портфель і пустилась іти до своєї кімнати.

Про те, що я відчуваю тепер, сказати вам не можу. Я можу лише сказати, що я про це думаю.

Варвара(зупинилась). Говоріть...

О. Юліян(тихо, рисуючи щось палицею на підлозі). Я думаю, точніше кажучи, я боюся, що ця... як ви сказа­ли, буря може скінчитися громом. Громом з ясного неба.

Варвара(оволоділа собою). Що вам дає підстави так думати?

О. Юліян(зітхнув). Сам не знаю. Може, те саме, від чого так тремтять у цю хвилину ваші губи.

Варвара відвернула голову.

Одні називають це логікою фактів, інші — інтуїцією, а ще інші... (Змовк.)

Варвара(глухим голосом). А ще інші?

О. Юліян. Передчуттям.

Варвара повільпою ходою йде до своєї кімнати. Пола затисне- ної в руці пелерини тягнеться за нею по підлозі.

Варвара(в дверях). Вибачте, я тільки переодягну­ся. (Вийшла.)

Баба Олена(яка вже деякий час спостерігала з-під верети сцену між о. Юліяном та Варварою).Отче... Отченьку!..

О. Юліян, задуманий, підходить до печі.

(Витягла з-під верети невеличкий вузлик.) Отченьку... Сховайте на церкву. Може, іконостас зробите новий або кіот, бо той уже, мабуть, потьмянів,— давно не бачила,

зовсім сліпа стала. А як лишиться щось, то прп дорозі фаііїшй хрест поставте й напишіть: «На славу божу офі­рувала Олена Петрич».

0. Юліяп намагається розв’язати вузлик.

Воронь боже, отченьку, сховайте, зараз же сховайте. Мо­го ката немає?

О. Юліяп(подивився). Нема.

Баба Олена.Христа ради, сховайте! Побачить ще у вас і уб’є мене, напевне уб’є! А вас, чого доброго, також.

О. Юліян нерішуче ховає вузлик до кишені сутани.