Unknown

Вислухайте, отченьку, мою сповідь святую... Ото позавчо­ра, ще не благословлялося на світ, як устав мій старий і поволі, на пальцях, наче тать нічний, вийшов надвір. Че­каю, чекаю — нема. Думаю: заслаб, гаспид. Злізла я з пе­чі, іду, шукаю — нема. Аж дивлюся — йде Штефан роса­ми з лопатою в руках. Присіла я за возом і все валі чисто бачу. Ткнув старий злодій лопату під хлів, приставив дра­бину до клуні, виліз і щось там під черепицею ховає. А коли зліз, я вже була на печі. До самого вам ранку теліпало мною від страху. А вчора, коли він повіявся ло­вити рибу, я насилу притягла драбину, насилу вилізла й оцей вузлик намацала. Розв’язала його і охнула з дива: щире золото, бог мені свідком. Наручник золотий, і то який золотий, та три персні: дві обручки й один з каме­нем, мабуть, заручннй... От душогуб проклятий! Мабуть, когось зарізав, панів якихось. Ой, серце, моє немічне серце обізвалося знову... Сидить уже над моєю душею смертонь­ка з косою. Отченьку! Ще вам одну таєліницю повідати хочу. Тільки погляньте, мої золоті, чи немає там за две­рима мого ворога...

О. Юліяп підійшов до дверей, визирпув і кивком голови за­спокоїв бабу Олену.

Вже заодно і його, і свій гріх скажу. Ви збираєте, отчень­ку, у людей гроші на новий дзвін, а старий у нас під но­сом лежить. Лежить і чекає, поки добрі люди не прийдуть з лопаталш, не викопають його і не піднімуть знову на високості, на хвалу божу і людську.

О. 10 л і я н (голосно). Неправда!..

Баба Олена(хреститься). Хрестом перед вами ля­гаю, на божий хрест присягаю! Як вивозили наш дзвін