Unknown

мадяри, мій старий перестрів їх за селом. Три кварти спирту та ще пів свинячого клуба випіс для них з комори. За те вони завезли дзвіп па наше поле, на Куцу леваду, й там скинули в пашенну яму. Ввечері Штефап тицьнув мені в руки рискаль і потяг з собою на леваду закопувати дзвін. «Віднині,— каще,— це мій, Петричів, дзвін, і зась людям до нього! Прийдуть більшовики — не дам більшови­кам, прийдуть інші — подивлюся, чи дати варто, чи вони зі мною, газдою над газдами, чи проти мене... А якщо не діждусь я свого дня, якщо забере мене господь Саваоф у небесні краї свої, то я візьму з собою оцей дзвін і по­несу перед божий престол: «На тобі, Всевишній, багатир­ський дар від раба твого, багатиря Штефана! Хай він голо­сить небу й землі і цілій вселенній про твою і мою сла­ву...» Закопали ми, отченьку, дзвін, і закопала я з ним свій спокій. «Уб’ю,— сказав,— коли мовиш комусь слово!» І я, грішниця, мовчала. Але нині я вже не боюся, нині я вже на божій дорозі й перша стану перед господнім престолом. Тож відпустіть рабі божій Олені смертпий гріх, преподобний отче!..

О. Юліян(перехрестив її). ...Отпущаєши нині...

На порозі з’являється Параска з оберемком весняппх кві­тів. Лице її пашить від збудження.

. Баба Олена. Між двома смереками знайдете дзвін, під білим каменем!..

О. Ю л і я н (помітив Параску й рухом руки дає бабі Олені знак, щоб змовкла).

Баба Олена ховає голову.

Параско!

Почувши голос о. Юліяпа, Параска здригнулася від несподі­ванки.

Йди покажися на очі мамі. Вона занепокоєна.

Параска знітилася, зробила кілька кроків, та посеред хати

зупинилась.

Параска. Я була в лісі, збирала квіти.

О. Юліян. Сьогодні в лісі? І не боялася?

Параска (відвернула голову). Ні.

О. Юліян. Дивно.

Параска. В разі чогось, ми могли вилізти на дерево.

О. Юліян. «Ми»? Значить, ти не була одна?

Параска відвернулася. О. Юліяп підійшов до неї, погладив по голові іі попрямував до виходу. На порозі своєї кімнати стає Варвара. О. Юліян хоче їй щось сказати, показуючи рукою па Параску, однак, передумавши, він мовчки виходить.

Варвара(на ній костюм з картатого шотландсько­го матеріалу у блакитному тоні й- темно-синя краватка, наопашки строкатий гуцульський кептар). Я нічого не розумію, дитино моя... (Наближається до Параски.)

Параска(після короткої паузи кидається з ридан­ням до ніг Варвари, квіти розсипаються по підлозі). Ма- мо! Матусенько!..

Варвара(підіймає її). Встань... (Витирає Парасці хусточкою сльози.) А тепер (відійшла від неї) позбирай квіти. (Стала біля дверей, що виходять надвір, і схрести­ла руки на грудях. Її неспокійний вигляд зупинився на флаконі, що стоїть на вікні. Варвара наливає у флакон води й ставить його па стіл.) Вже позбирала?

Параска. Вже.

Варвара. Ось флакон.

Параска кладе квіти у флакоп.

А тепер можеш їх поставити, де хочеш.

Після короткого вагання Параска ставить флакон па фісгар­монію.