Unknown

Параска. Вуєчку! На милий біг! Скажи мені... (Поглядає на Семена.) Хто вбив моїх батьків і мого брата?..

Микола рвучко підвівся з місця, повів очима по Негричах і знову приріс ними до Параски. Вона низько опустила го­лову.

М и к о л а. Встапь, Параско...

Параска. Пробач, вуйку, але я — не можу забути. Семен. Про це не можна забувати, Параско.

Параска схопилася і вп’ялила очі в Семена.

(Підходить до неї.) Параско, дівчинко...

Параска(подається назад). Ні!.. (Забилася в кут.) Іван. Що це?

Пауза.

М и к о л а. Я... не знаю. Я знаю лише, що — нам по­ра. (Підійшов до дверей Варвари й постукав у шибку.) Варваро! Поспішай! Ми йдемо. (Повернувся лицем до Негричів.) Ходімо, товариші! Там — люди чекають.

Іван. Дорога далека. їдьте верхи, Миколо.

Семен(зняв з одвірка наголовач і віжки). Я піду осідлаю вам коня.

Іван. Сідло, здається у стайні.

Варвара(що з’явилася на порозі своєї кімнати, одягнена, як на початку першої дії, з тією лише різни­цею, що її стан стягує тепер жовтий шкіряний пояс з кобурою. Вона надягає рукавички). Скоро зійде місяць. Ніч буде ясна.

Семен(зітхнув). Не для всіх вопа буде ясна. (Вийшов.)

За ним вийшов також Іван.

Микола повернувся від порога, підійшов до Параски й поці­лував її в чоло.

Микола. На добраніч, моя дитино. (Перекинув ка­рабін через плече й вийшов.)

Варвара. Повтори уроки, потім повечеряєш і — спати. Виглядаєш, як з хреста знята.

Параска (озирнулася, припала до Варвари й го- і"8

воритъ півшепотом). Мамо! Невже це й справді... Семеп вробив?

Варвара(твердо). Ні.

П а р а с к а. А хто? Хто?

Пауза.

Варвара. Якби я знала, папевпо знала хто, його не було б уже між нами. До речі, де дідо?

Параска. Здасться, пішов до церкви, на вечерню. Варвара. Так. Цей но боїться. Луки також не ба­чила?

Параска. Ох, ні, матусю. Він, наче ця тінь від хма­ри, виринає й знову пропадає. І так мені тоскно без ньо­го. А тобі, мамо?

Пауза.

Варвара. Мені — пора в дорогу. (Рухом голови по­казує на двері своєї кімнати.) Йди, дитино. У тебе з арифметикою не все гаразд.

Параска. Мамо, і тобі не страшно?

Варвара. Мені — страшно. І саме тому — йду. (Від­чинила двері своєї кімнати, пропускає Параску.)

Та обняла її й голосно поцілувала у щоку. Варвара причини­ла за нею двері й попрямувала до дверей. На порозі перестрів Лука.

Лука. Куди тебе бог провадить?

Варвара(спокійно). Пусти!

Лука Суступився з дороги). З ними?

Варвара. З ними! (Швидко вийшла.)

Лука. Варваро!..

Пауза.

Лука тре долонею чоло, потім повільною стомленою ходою наближається до фісгармонії, сідає на обертовий стілець та бере кілька акордів, з яких знову виринає лейтмотив з опе­ри «Долина». Лука не помічає появи Штефана, й тільки коли той засвітив лампу, Лука обірвав гру, повернувся цілим тілом до Штефана й стежить за його рухами. Штефан зачи­нив двері, озирпувся й підійшов до Луки.

Ш т е ф а п (говорить приглушеним голосом). Не га­разд.

Лука. Чому?

Штефан.Уб’ють лева і — засіють. А тоді мені — повіситись хіба... Не переживу я цього.

Лука(встав). То переживуть інші.