Unknown

У відповідь знову тричі загримало. Штефан перехрестився, одчинив їх і з тихим зойком відхитнувся. Перед пим, як ве­ликий і широкий хрест, стоїть па порозі М и к о л а.

М и к о л а. Світло!

Штефан підкрутив гніт і приріс очима до Миколи, па руках у якого, загорнена в куртку, лежить Параска. її голова та покалічепа рука безсило звисають. Микола прямує до своєї кімнати, та перед дверима зупиняється. Штефан запопадливо відчиняє їх і, пропустивши Миколу, кидається до виходу, однак тут він наткнувся па Семена, що стоїть і нерухомим поглядом вп’явся в Штефана.

Штефан(відступає назад: шепотить). Святий бо­же, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас! (Відвернувся від Семена й побачив Миколу, що якраз вийшов із своєї кімнати.)

Пауза.

Микола. Свічки — є?

ІПтефап метпувся до скрині й добув дві воскові свічки. Тремтячими руками засвітив їх і взявся нести, та Микола відібрав їх у нього й поніс сам у свою кімнату. Семен, пе рухаючись з місця, зняв капелюх. Штефан упав навколішки і, звернений обличчям до відчинених дверей Миколипої кім­нати, підняв руку вгору й почав шепотіти молитву.

Семен.Штефане Петрич, встаньте!

Штефан злякано озирнувся й поквапливо встав.

Її убив ваш унук.

Штефан.Лука!.. Боже...

С е м е п. Його куля була призначена для мене. Па­раска знала про це, як і ви знали.

Штефан.Бодай мені права рука всохла, як я знав щось...

Семен. Коли між кущами забовванів лев, Параска прибігла без духу, припала до мене, та не встигла ще сказати слова, як Лука вистрелив. Вона скрикнула, й тоді з її рота струмочком потекла кров. Але перед смер­тю встигла сказати нам усю правду, Штефан Петрич.

Штефан.Яку правду? Не вірте. Хай Лука... Лука хай скаже.

Семен. Лука, мабуть, нічого більше не скаже...

III тефан. Як?! І Лука?..

Семен. Микола бачив вогник пострілу. Він кинувся туди — і пізнав свого сина. Пізнав і послав йому навздо­гін кулю. Тепер ваш упук або втікає лісами й дебрями, або поранений конає десь над потоком...

Увійшов Микола з капелюхом у руці.

Микола. Було б краще і для мене, і для нього, якби вже сконав...

Захитався, ноги підігнулися під ним. Семен підбіг, підхопив його й посадовив па крісло. Штефан, но відриваючи очей від пих обох, задкує до виходу. На порозі він підняв кулаки, по­тряс ними, потім схопився за голову й розтапув у досвітпьо- му тумані.

Семен. Лікарства нема у вас?

Микола(махнув кистю руки).Бог з ним! Я лише одного боюся: щоб він не втік. Я міг не влучити, Семе­не... Тоді він знову стрілятиме в наших дітей, в наших братів і сестер. Тоді він знову пускатиме на нас хижаків, отруюватиме наш хліб і наші колодязі... (Озирається.) Штефап!.. Де Штефан?

Семен(побіг до виходу. Пауза). Ну, цей далеко не втече, хіба що повіситься у лозах...

Микола(насилу підвівся, підійшов до дверей сво­єї кімнати, сперся рукою на одвірок і не зводить очей з мерехтливого сяйва свічок). «Порубаю калиноньку, бо вмію, скориняю Парасочку, бо смію...» (Сховав лице.)

Нечутними кроками входить о. 10 л і я п. Стривоженими очи­ма бігав по присутніх, потім підходить до дверей Миколпної кімнати. Побачивши труп Параски, він різко обертається ли­цем до Семена.

О. Ю л і а н (голосно, задихаючись від люті). Хто?!! Пауза.

Семен рухом голови показує на фісгармонію.