Unknown

(О. Юліян закрив лице долонями й тихо-тихо попросту­вав до виходу. На порозі він зупинився й підняв руку для хресного знаку, та на півдорозі рука його опала. Ви­ходить.)

Пауза. Семен підійшов до Миколи й поклав руку на його плече.

С е м е н. Там — світає.

Обнявшись, ідуть поволі до виходу. Перед порогом зупи­няються. Край неба рожево розгорається.

М и кола.Семенку, віднині ти бригадир. Сіячі по­винні будь-що вийти на роботу. Хай чоловік п’ять охоро­няють їх від лева, Треба заспокоїти, переконати, що цього досить. Ввечері влаштуємо велику облаву, район пі­дішле стрільців. Іди, Семене, я такояі прийду й допомо­жу валі. Хай тільки це дідьче серце перестане калатати. Мине місяць і другий, і в Ясничах, уперше на їх віку, заколоситься пшениця. Це буде подарупок ясничанахі від Радянської влади. Йди, Семенку, йди і скажи людям: старий Воркалюк сьогодні перший виходить на сівбу.

Семен. Йду, товаришу інженере. А ви ляжте; так серце скоріше заспокоїться.

Микола. Ні, сьогодні я не ляжу, сьогодні я мушу міцно стояти на ногах. Стривай, іде хтось. Іван?..

На опасання піднімається Іван з запаленою лампою «Деві»

в руці.

(До Івана.) Що там?.. Люди встають уже?

Пауза.

І в а н. Люди вже скрізь повставали. (Пауза.) Але ваш Лука, Миколо, більше не встане.

М и к о л ц. Розуліію.

Семе я. Знайшли?

Іван. Аж на Озорчуковій царинці, під Ротундулом. Не знаю, як це в нього вистачило сили: куля влучила майже в саму потилицю.

Микола. Значить, я стріляв добре!..

Іван. Так, ви стріляли добре, Миколо. (Загасив свою лампу.)

Семен(після короткої паузи). Учительки ви не ба­чили?

Іван. Ні. А ще не повернулася?

Пауза. Семен тихою ходою виходить.

Микола. Прости мене, Іване.

Іван. Ми всі тут не безгрішні. А вас, Миколо, доля і так покарала.

М и к о л а. В селі про все знають?

Іван. Знають і — киплять. Хотіли громадою йти до

вас, розважити у печалі. Я сказав: «Не треба. Краще станьте зараз усі як один па колгоспний лан і засійте пшеницю, собі на славу, ворогам нашим на погибель!»

Микола. Вчора був у секретаря райкому. Завтра дістанемо насіння кукурудзи — золото. Нашій фермі від­водять полонину в Чивченських горах. Вже не в оренду а на власність колгоспові. У Сватичах будують електро­станцію й нову школу. По жнивах і ми подумаємо про електрику. Йдуть угору Ясничі, йдуть і всі села навко­ло. Не поїдеш більше, Іване, рубати ліс ні в Канаду, ні в Трансільванію, пе продаватимеш більше своєї сили, бо в наших горах і в наших долинах оселилося твоє молоде щастя. Твоє і — моє, Іване... (Припав до його плеча.) Тільки от Параска...