Unknown

Штефан.«Скнаро!..» Мало ти обскуб мене, хло, хоч би з тим єврейським золотом. Прийшов тоді вночі і, перше ніж піти в есеси, взяв у мене за нього кілька соток, а воно може й фунта клоччя не варте, тільки страху з ним ось уже скільки років набираюся!

Лука. Тихше! Прийде наш час, поверну тобі з про­центом. Ну, бувайте, діду! (Натягнув петек наопашки.)

ПІ т е ф а н. Ти що здурів, Луко? Таки зараз?..

Лука(знизив голос). Так. Завтра може бути пізно. Вони полюють на лева, а я — вполюю Семена. Він змовк­не навіки.

Штефан.Про що таке... змовкне?

Лука. Він вдосвіта бачив мене... Та не ваша це справа, діду. (Прикрутив гніт лампи.) Пам’ятайте: я сьогодні рано ліг спати. Повернуся раніше від інших і тричі постукаю у двері. Тоді згасіть світло й одчиніть мені тихенько двері. Я ляжу, а вони хай шукають вітра в полі. Скажуть: випадкова куля.

Штефан.Я боюся, Луко!..

Лука(цідить крізь зуби). Хай краще бояться вони! Слухайте, діду! Ні слова нікому, інакше — пропала й ва­ша голова! (Прикрутив гніт так, що лампа згасла.)

Штефан.Чого це ти?..

Лука. Так ніхто, навіть баба Олена, не побачить,

16 Я. Галан, т. і

481

що я вийшов. Потім засвітите: хай знають, що тут пе сплять і чекають мисливців. Параска там?

Двері Варварппої кімнати пепомітпо зачинилися.

Штефан.Мабуть, спить уже. Бачиш — пе світиться.

Лука(надягає капелюх). Ну, їду, діду. А якби я сьогодні схибив і не міг повернутися більше, то у слуш­ну годину підкиньте Варварі цього листа. Там лише кіль­ка слів: «Настане час — і я прийду до тебе». (Дає Ште- фанові листа, той ховає його за образом.)

Штефан.А... батькові?

Лука. Батькові? Перед ним я стану тоді як суддя і кат... (Підійшов до дверей і зупинився.) А петек — бе­ріть! Чого доброго, пропаде, й тоді за слізьми, діду, пе побачите й світу... (Жбурляє петек, Штефан його ло­вить.)

Штефан.Спасибі, спасибі, добрий хлопче!

Лука прослизає за двері.

Спасибі, внуку!.. (Притискає петек до грудей.) У добрий час! (Не випускаючи петека з-під пахви, він засвітив лампу. Вона загойдалася, й тіні затанцювали по стінах. Штефан підійшов до дверей Варвариної кімнати, тихо відчинив їх і запалив сірник.) Параско! (Кричить.) Па­раско!..

Баба Олена. Чого кричиш?

Штефап(повернувся). Параски нема! Повіялося жпденя кудись, а вікно одчинене. Обікрасти хату могли. (Зачинив головні двері на засувку й ліг на припічку, підклавши під голову петек.)

Баба Олена. О господи, господи...

Лампа похитується в такт цокаппя годинника.

Кінець другої дії

ДІЯ ТРЕТЯ

Там же. Тьмяно горить лампа. У вікно зазирає місяць, що заходить. Пауза. Хтось тричі постукав у двері. Штефан схопився з припічка, протер руками очі. Хтось удруге тричі постукав, та вже з більшою силою. Штефап прикрутив гніт, і місячне сяйво залило хату.

Штефан(підійшов до дверей, тихо). Лука?