Unknown

Іван. Дай боже мені таку смерть, як Парасці. Що й казати, мужня смерть і солдатська. Усім селом бу­демо з нею прощатися, а на труну червоний прапор по­кладемо, щоби знали всі, яку дівчину ховають ясничани.

Микола(в роздумі підійшов до Варвариных две­рей, обернувся й очі вп’ялив у віконце). А бузок, дивпсь, як бубнявіє. Яка вона хороша й буйна, наша весна!

Іван сів, добув з кишені капшук і наппхае тютюном цибух.

Іван. А жита які! І лютневі вітри не зв’ялили, і озимки не зморозили. Так само, як і нас з вами, Ми­коло.

Микола. І не зв’ялять, не зморозять, любий...

Почувся цокіт кінських коппт.

Іван. Либонь, повертається Варвара.

Микола. Вона! (Поквапно вийшов на поріг.)

Входить Варвара. її волосся скуйовджене вітром. Розши­реними очима забігала по хаті й зупинилася на дверях Ми- колпної кімнати. Варвара йде туди й за коротку мить повер­тається.

Варвара. Де дідо Штефан?

Микола. Пішов і пропав десь.

Варвара. Жаль. Я хотіла тепер поспитати його, 8відки він узяв... персні покійних Розенкранців. (Кину­ла на стіл вузлик.) Візьміть і передайте куди слід. Моїй Парасці вони більше не потрібні.

Іван кахикнув і встав.

Микола(розв’язує вузлик; до Варвари). Стривай! Розенкранців? Ти де їх знайшла?

Варвара. їх знайшла баба Олена й передала пан­отцеві.

Микола. Іване!.. Як це могло статися?

Пауза.

Іван. Лука продав їх Штефанові перше, ніж піти в есеси. Такі були останні слова Параски.

Пауза.

Микола. Отже, я з ним і за це розквитався.

Варвара. Ні. Я змушена... розчарувати тебе, шваг- ре. Луку застрелила я!

Іван хотів було закурити цибух, запалений сірник випав

з його рук.

(Добула револьвер, розрядила його й жбурнула обойму на стіл.) Не вірите? Подивіться! З першого пострілу. (Пауза.) Після вашого пострілу, швагре, я сіла на коня й кинулася навздогін убивці. Він зник, як мара, і я вже думала — не знайду, коли це заметушилося щось між смереками. Він хотів вистрелити в мого коня, та автомат затявся. Кинувся лізти через вориння і добув з кишені револьвер, та тут я його... з першого разу. Пересвідчи­тись у цьому неважко: тільки ми з тобою стріляли у ньо­го, Миколо. (Забрала із стола набої й попрямувала до своєї кімнати, одначе перед порогом зупинилася.) Я не знала, що це дасться мені так легко. Тільки після того голова в мене закрутилась, і, мабуть, тому я до самого ранку проблукала в лісі. (Поквапно виходить.)

Пауза.

Микола. Нам пора, Іване...

Баба Олена. Параско! Парасонько! Чого це там свічки хтось запалив! Чого, Параско?

Входить Семен.

Семен. Тату! Люди зараз вийдуть на сівбу. Всі до одного. Хочуть знову з музикою. Кажуть: іїоли ще з цимбалами та з бубном, то нам сьогодні не тільки лев, але й сам сатана не страшний!