Unknown

Вероніка(підводиться). Жовняри, слухайте! Ве­роніка я, вдова по фельдфебелі молодому, донька робіт­нича, що зрадою робітниче заплямила серце. На пальцях у мене кров, що струмочком з геройських грудей витікає. За кров оцю можна тільки кров’ю заплатити. За кров оцю я тільки кров’ю заплачу, мовчати (тихо) серцю накажу. (Пауза.) У цю ніч за все заплачу, за зраду свою, за по­лум’яну душу його.

Вайда.Жийте в спокої, Вероніко.

Вероніка. Ні! Нема, Вайдо, більше спокою. Є ура­ган у душах, є море ненависті й любові у серцях. Жов- яярики!

Знову починається буревій.

(Вероніка вибігав на окоп.) Ганьбу змажу свою, його кров у крові затоплю, буревієм вий, зненависте, в моїх грудях. А поки що в ніч піду, дороги вам шукати, щоб спасли свої душі, щоб зненависть свою по широкому світі по­несли. Тим часом піджидайте мене! Чує душа моя, що поверну ще до вас, жовнярики, поверну... (Щезає.) Вайда.Верни, Вероніко!

Пауза.

Хор (тихо). Верни, Вероніко, верни...

ДІЯ ТРЕТЯ

Там же. Жовняри стоять непорушно лицем до глядачів, оперті обіруч на вбиті багнетом у сніг кріси. Вайди ні Жабки між ними немає. Входить капітан та стає лицем до гля­дачів. Густий спіг.

Капітан(по хвилині). Однорічний Хміль! (Пау­за.) Прокляте зимно! Коли б тільки ця ніч минула,

все-таки щось ранок принесе. Цими дпями починається наш їіаступ на цілому фронті. Л тоді — весну зустрічати­мемо вдома. Теплу весну в сонячних хатах. Коли б уже раз... Важке це життя. У ньому іноді про все забудеш, про присягу навіть. І тому саме треба іноді й про все забути, навіть про зламану присягу. Чуєте? Навіть про... (мовчан­ка) присягу зламану. (Мовчанка.) Жовняри! Я, армія про це вам не забуде. Треба боротися, жовпяри, і дожида­ти підмоги, інакше смерть нам усім або холодний сибір­ський край, з якого немає вороття. Ви це зрозуміли? Однорічппй Хміль! (Мовчанка. Звертається з гнівом у бік жовнярів.) Вас капітан до послуху взиває! Хто зрадник — виходь! Компанія—позір!!!

Жовпяри Й по порушились. Справа чути далеку гармоніку;

вони в одну мить повертаються обличчям у той бік.

Хор. Вайдо! Сюди, Вайдо, до нас!

За хвилину з’являється Вайда. Втомлений, він іде хитаю-

чися по кону, затримується та наче шукає когось очима серед

жовнярів. Ті поволі знову клонять голови на груди.

Вайда.Жабка! Жабка не вернув? (Мовчанка.) Нас тридцять і три без Жабки, без Вероніки... З душі усієї, з грудей цілих кричав-накликував, не обізвався піхто, ні кулі, ні — Вероніка... (Довша мовчанка.) Її сліди вже за­мело.

Один жовпяр падає на сніг. Вайда підходить і підіймає його.

В а й д а. У землянку б його, в капігапську.

Капітан. Земляпку мою — вже снігом замело.

Вайда.Ах, і ви тут! (Підходить до нього ближче. Пауза.) Жовнярики!..

Хор. Зимно нам...

Вайда.Жовнярики!..

Хор. Кров застигає...

Вайда.Жовнярики!..

Хор. Серце завмирає...