Unknown

Тінь від хмари миттю пробігає по них.

Фел ьдфебель. Жовнярики. Йде нова хмара, но­вий вітер іде на нас із верхів! Чуєте, жовнярики?

Хор. Чуємо!..

Фельдфебель. Як розпучливо б’ються наші серця, як мовкне кров у жилах, як іде, повзе до нас біле, не­минуче — чуєте, жовнярики?

Хор (тихіше). Чуємо...

Фельдфебель. Через гору, через сто гір, через ріку, через сто рік тихий плач матерів, жінок і дітей — чуєте, жовнярики?

Хор (ще тихіше). Чуємо...

Вайда ледве чутно виводить па гармоніці кілька акордів. Ві­тер міцнішає.

Фельдфебель. Діждатися сонця, діждатися днів весняних — річок голоспих, шумів лісових не хочете, жов- нярики?

Хор (тихо). Хочемо...

Фельдфебель. Повернути туди, до землі, до фаб­рик, до рідні, до своїх, до таких дорогих,— не хочете, жовнярики?

Хор (голосніше). Хочемо!..

Фельдфебель. Багнетом — у білий сніг, а сер­цем — у цілий світ — не хочете, жовнярики?..

Пауза.

Хор (голосно). Хочемо!!!

Байда(захоплено). До чорта!..

Хор. Хочемо!!!

З російського боку постріли й свист кількох куль; одна з них зриває з Гавлікового кепі, що він його тримає високо в руці, кокарду. Вайда миттю підіймає її.

Байда. Ач! Ач, камрати? Franz Josef der Erste — kaputt, Franz Josef der Erste — requiem!.. ²² Xa-xa-xa-xa!

Жовпяри одиочаспо повертають обличчя в бік капітанської землянки, та, згорбившись, відходять поволі від Гавліка. Вай­да, що сміючись, підводить гармоніку до уст, спиняється здивований та похнюплює голову. Гавлік цього всього начеб не помітив.

Фельдфебель. Свистять жовнярські кулі, летять у груди жовнярські і плачуть, як плачуть душі жовняр­ські, що між жовнярськими могилками блукають. А де спочив, де приліг — там тобі й могилка.

Хор (тихо). Де спочив, де приліг — там тобі й мо­гилка.

Хмара лягає на них — темрява. Падають сніжинки.

Фельдфебель. Ростуть ліси хрестові, цвітуть кістками луки, смерть іде, смерть сувора, жовнярська. Хор. Смерть іде, смерть сувора, жовнярська.

Жовпяри скупчуються біля Гавліка. Вітер. Знімається хур­товина.

Фельдфебель. День і ніч... Простуй! Руш! Стій! Позір! Готов! Змір! Стріль! Вмирай! День і ніч!.. А за що? А про що? Превелике терпіння жовнярське.

Хор. А за що? А про що... Превелике терпіння жов­нярське...

Фельдфебель. Блистять ковніри офіцерськії, дзве­нить золото закервавлене, ллється вино водограями — лютий гнів їсть жовнярськеє серце.

Хор. Лютий гнів їсть жовнярськеє серце.

Фельдфебель. З кривавих наших днів, з жовняр- ських наших снів зродив наш біль і гнів новий жовпяр- ський спів:

Багнетом — у білий сніг!

А серцем — у цілий світ!!!

Хор.

Багнетом — у білий сніг!

А серцем — у цілий світ!!!

З’являється капітан.

Байда. Ах, чорт!..

Капітан. Геть! Блазню! (Йде до Гавліка.)

їх обох оточують півколом жовняри. Байда на боці. Фельдфебелю!

Фельдфебель зриває з ковніра свої зірки й кидає йому під ноги.

Фельдфебель. Нема фельдфебеля, ще... капітане! Що ж, не обурилися? Це бунт, це бунт, капітане!

Капітан. Вістунів у полк відправили?