Unknown

Фельдфебель. Може й так. Мовчи, Вайдо! Вайда.Мовчу, хоч... Мовчу, фельдфебелю.., (Пауза.) Фельдфебелю, вона, Вероніка,— там?

Фельдфебель. Там.

Вайда.Вона...

Фельдфебель. Що?

Вайда.Нічого... Гарні має очі.

Фельдфебель. Вайд... (Пригортає його до себе.) Вайда.Фельдфебелю, хай уже... хоч вона... Фельдфебель. Чому, Вайдо, чому?

Пауза.

Вайд а. Не знаю...

Фельдфебель. Я зрозумів, Вайдо.

Вайда.Може, це все-таки не так.

Фельдфебель. Вайдо! До неї ще помолимось —- усі тридцять вісім. Віриш, Вайдо? Усі тридцять вісім!

Байда. Поки що, здається, капітан молиться.

Пауза.

Фельдфебель. Це — перед смертю, Вайдо.

Вайда.Фельдфебелю!

Фельдфебель(тихо). Слухай, Вайдо!

Вайда.Я теж зрозумів...

Фельдфебель. Тож слухай, Вайдо!

Пауза.

Вайда(тихо). Вероніко.

Фельдфебель. Проклятий вітер!

Вайда.Я чую все, фельдфебелю. Чую, як б’є твоє серце, чую всі тридцять вісім сердець.

Фельдфебель. Тихо!..

Вайда.Це твоє серце, фельдфебелю.

Пауза. За ними з’являється капітан.

Фельдфебель. Вероніка...

Капітан. Вснула, фельдфебелю.

Вайда.Ах, чорт!..

Капітан одним ударом кулака валить Байду на сніг. Байда

тяжко підводиться та мовчки приєднується до гурту.

Капітан. Не тривожтеся, фельдфебелю. Спить во­на зовсім спокійно.

Фельдфебель. Вероніка!

Капітан. Душа, як сльоза, чиста. Завдяки їй я пе­реконався, що перед смертю на морозі таки сняться пре­чудові сни. Як гадаєте, фельдфебелю, будемо вмирати?

Фельдфебель. Так, думаю, неодмінно!.. Ми оби­два — неодмінно.

Капітан. Тихше. Веропіка заснула, фельдфебелю. (Пауза.) Заспокоїлися?

Фельдфебель. Заспокоївся. (Поволі здіймає кепі.) Мій... наш поклін тобі, Вероніко.

Вітер розбурхує його волосся.

Капітан. Не винуйте її. Тим більше, що це теж війна була, тим більше, що... я теж отут (вдаряється в груди) маю право... Вона ж, Вероніка (хмара пролітає, місяць в лице капітанові) як світло... Фельдфебелю!

Фельдфебель. Чого ще?

Капітан. Ну — більш нічого. Вишлете негайно ві­стунів до полку за підмогою, або хай хоч муніцію при­шлють, та ще цієї ночі, довше чекати нема змоги. Знову збираються хмари, буде, може, легше пройти. Якщо ді­йдуть до мети, хай перекажуть від мене,— свій обов’язок я сповняв до кінця. Ви чуєте, фельдфебелю?

Фельдфебель. На цей раз — свій — сповню до кінця.

Капітан. Аби тихо, аби тільки спокійно... Вероні­ка спить, фельдфебелю. (Швидко відходить у напрямку землянки.)

Гавлік стоїть хвилину — не ворушиться, згодом підіймає кепі

й вибігає па середину кону.

Фельдфебель. Компанія — збірка! Компанія — до мене!!!

Чути кілька пострілів і свист куль, жовняри оточують Гавлі-

ка, він зверпепий лицем до видців.

(Придавленим голосом.) Слухайте, жовнярики, слухайте!..

Вайда(пропихається наперед). Усі тридцять ві­сім — слухаємо.

1- й голос. Тридцять сім!

2- й голос. Тридцять шість!

3- й голос. П’ять.

Пауза.

В а й д а. Усі тридцять п’ять — слухаємо.