Unknown

Вайда.Капітан людина музикальна, із слухом не гірш мого, пані, а ваш чоловік йому таке рубає, що, уявіть собі, наш капітан блідне. Це він називає бунтом і цього нікому не дарує, хіба мені за мої мистецькі на­хили. І, хто його зна, може, якщо б мені вдалося розкуси­ти його серце, я б знайшов там навіть дрібку любові до мене. Хто його зна?

В е р о п і к а. Вас, здається, зовуть...

Вайда. Вайдою, божеська Вероніко!

Вероніка. Ото ж скажіть чоловікові, хай заспо­коїться.

Вайда.Скажу!

Вероніка. Вероніка остане вірна до смерті! І йо­му, й — усім!

Вайда.Скажу!

Вероніка. Й оце все.

Входить капітан і міцно вдаряє Вайду в плечі канчуком.

Байда кидається до дверей та шкірить до нього зуби

В а й д а. Скажу! Пробі! Усім скажу! (Вибігає.)

Вероніка. От так! От так дисципліна...

Капітан. От так — свята дисципліна. Він що — вживав заходів?

Вероніка. Ха-ха-ха! Ось чому дисципліна! Ні, ка­пітане, такий настирливий не був ваш рядовик!

Капітан. Я вас чим-небудь образив?

Вероніка. Навпаки, ви були досі джентльменом, капітане.

Капітан. А якщо б я ним перестав бути...

Вероніка. Супроти кого?

Капітан. Супроти вас, Вероніко!

Вероніка. Це б мене не здивувало!

Капітан. Чи тому, що я не рядовик?

Чути гармоніку — маршу.

Ха-ха-ха! Ось як ваші рядовики машерують! Чуєте, з якою гідністю, в якому чудовому порядку втікають перед смертю? Оце вони, наші безіменні геройчики...

В е р о н і к а. Я вам заздрю...

Капітан. Справді?

Вероніка. Цієї самопевності,— хоч яка вона смішна!

Капітан(схоплюється з місця). Я цього ще не чув від нікого!.. (Пауза; капітан хилить перед нею голову.) Вам вільно бути сміливою, пані.

Вероніка. Чому ж уже не Вероніка?

Капітан. Не хочу користуватися цим іменем у цю мить...

Вероніка. Дороге стало вже? Можу вам признати, ви деколи вмієте володіти над своїми почуттями...

Капітан. Можливо, хоч... недовго...

Вероніка. Вероніко!..

Капітан. Хоч недовго, Вероніко!

Пауза. Вероніка пепомітпо ховає браунінг із столу в кише­ню. Капітан притьмом обіймає її та цілує; вона добуває брау­нінг, прикладає дуло до плечей капітана і помалу пускає

браунінг на долівку.

На першому плані бруствер, далі окоп. Стоїть Г а в л і к, біля нього з похнюпленою головою Жабка; його підтримує Вайда. Здовж окопу проходять жовпяри, туди й назад, туди й назад гусаком. З-поза хмар виглядав іноді місяць. Говорять усі тихцем.

Жабка. Вайдо...

Вайда.Ну?

Ж а б к а. У правій кишені записник.

Вайда.Тут?

Жабка. Ні — на грудях. Цей. Там адреса матері. Якщо б... напиши: на полі слави...

Вайда.Поклав свою дурну голову. Знаю. Одноріч­ний, можна вас?

Однорічний підходить.

Поведіть його в капітанську землянку, може, там хоч трохи відігріється.

Однорічний. Капітанська землянка відсередини зачинена.

Вайда(відштовхує Жабку). Йди в гурт! (Підхо­дить до Гавліка.)

Вайда.Гавліку!

Фельдфебель. Тихше, Вайдо!..

Вайда.Фельдфебелю, ну що ж, фельдфебелю? Фельдфебель. Чекаю...

Вайда.Смерті?