Unknown

Вероніка прибігає й заслоняє собою капітана. Вероніка. Годі! Не треба! Годі!..

Гавлік опускає голову. Пауза.

Фельдфебель. Мій... наш поклін тобі, Вероніко! Хор (тихо). Вер-ро-ніко!..

Вероніка. Вам усім кажу... вам усім кажу... годі, братики, годі!..

Вайда.Ось як! Ну й славно, капітане.

Хор. Вероніко!.. Вероніко!.. Вероніко!..

Вероніка. Йому, як і вам, теж зараз смерть у ві­чі сміється. Тепер вій, братики, ваш брат!

Вайда.Ха-ха! Брат... брат... Не кат, а — брат...

Пауза.

Фельдфебель. Подякуйте, капітане, цій жінці і йдіть з нею... при грудях... на всі чотири сторони світу. Йдіть і щоб не стрінулися ніколи ні з одним з нас; ми залишимо на вас, капітане, по одній кулі, хоч би й під серцем, а залишимо. Йдіть геть, щоб не зустрінулися ніколи.

Капітан. Інакше...

Хор (тихо). По одній кулі.

Жовняри наближаються на один крок.

Вероніка. Йдіть, капітане!..

Капітан. Ти теж?.. (Тихо.) Ні, пі, Вероніко!

Хор. По одній кулі...

Жовняри наближуються ще на один крок із зверненими до

капітана крісами.

Вероніка. Йдіть, капітане, я за вами піду.

Фельдфебель(обіймав Вайду; тихо). Попрощає- мо, Вайдо, Вероніку...

Вайда.Брат... Брат...

Капітан з-поза рамена Вероніки стріляє в Гавліка.

Фельдфебель(хитаючися). Попрощаємо, Вайдо, Вероніку... (Падав.)

Вероніка підбігає до нього. Жовняри наче скам’яніли. Байда. Бр-рат!..

Фельдфебель. Попроїдаємо, Байдо... Жовняри- ки.. Товариші... Камрати бойовії!

Жовняри наближуються до нього.

Фельдфебель. Підемо усі разом по широкому світі...

Хор. Усі, усі разом підемо.

Вероніка голосно ридає.

Фельдфебель. Через фронти всі, попри блінда­жі і траншеї.

Хор. Усі, усі разом підемо.

Фельдфебель. Буде марево в півнеба — ваш пра­пор.

Хор. Буде марево — прапор.

Фельдфебель. Капітанів всіх під кулі, капіта­нам — чорний день!..

Хор. Капітанам — чорний день!..

З капітанської руки випадає револьвер. Пауза.

Фельдфебель. Якщо діждетеся ще ранку, на бі­лих снігах хай червоний прапорець із крові моєї замає. Тоді руку простягніть за окопи, і, може, тоді білі гори під небом синім червоним маком зацвітуть. Прощайте, камрати бойові.

Байда(здіймає кепі). Нас тридцять чотири — по­клін тобі принесемо.

Всі жовняри кланяються.

Поклін, привіт останній.

Фельдфебель. І здоровте від мене всіх, здоровте Вероніку, колишню кондукторку трамваїв, доньку робіт­ничу, здоровте Вероніку колишню, що зрадою робітничо­го серця не заплямила. Здоровте від мене й Вероніку... (Вмирає.)

Капітап відходить до своєї землянки. Падає густий сніг.

В а й д а. За нас усіх, за діти наші геройську душу положив.

Жовняри схиляють додолу голови, Вероніка горпеться до гру­дей убитого.

Для нас, товаришів своїх,— життя і щастя не жалів.

Жовпярп ще нижче схиляють голови.

В жовнярських душах залишив великий біль, великий гнів!..

Всі, що стояли навколішках, разом підводяться із землі та звертають зір у бік капітанської землянки.