Unknown

Вайда.А все-таки, а все-таки... Хай співає гармоніка, камрати! Якщо справді на пас доля завзялася, то остає хіба тільки жбурпути їй снігом у вічі. Ех, камратики!.. П’ятий місяць дрімаємо під кулями, п’ятий місяць те саме нам сниться, невже ж нам, камрати, не сміятися ніколи?

Як виїздили з дому, «наздар, слава і елієн» * кричали, до кожного зустрічного шкірили зуби, ваші жіпки вам молодими дівчатками ввижались, і все це, і все це, кам- ратики, на те, щоб сьогодні отак без визову, без сміху, підлій смерті у кігті віддатися. Не по-жовнярськи це, не по-кавалерському. Вайда, смертонько, Вайда-бородач тебе кличе, Вайда, що йому десять літ уже дзвонять телефони. Ходи, смертонько, обійми і послухай гармоніки, а там у зубоньки тобі дамо та но шиї, на погубу генералам, на жовнярську втіху превелику. Отож хай співає гармонія, камрати!.. (Грає польку, спочатку тихо й поволі, згодом усе голосніше й швидше.)

Слабий рух серед жовнярів.

НІтаєр! З фантазією! Пані вибирають! (Грає штаера.) За ним притупцьовують і жовняри.

Браво, оферми Ч Славно, мої трупики! Ще раз, по- юнацьки, ще да капо Ч (Грає.)

Позаду жовнярів хтось прпбубнює; за Вайдою починають усе швидше кружляти і жовняри. Танець триває дві хвилипи. Наприкінці Вайда падає.

Отак, славно! Впились без горілки! Хай живе наша кров парубоцька!

Жовняри всміхаються.

(Жалісно.) Як заграла в мені кров, як закружляв білий світ перед очима, як у сердепьку виринув спомин, на крилах любові — па земленьку полипув...

Регіт.

Плекав тугу — в гармоніку ховав, гадав у цю піч — сой наяву побачу. Тим часом — остало серце у снігу, оста- ла — борода на вітрі...

Регіт.

(Підводиться.) Хоч десять літ мені вже дзвонять телефо­ни, хоч десять літ ночей недосипляв, вчиніть у цю ніч, ^{23 24}

вітри,      вчиніть, далекі      зорі,      щоб задзвонив      ще      раз —

сьогодні — телефон...

Тихий сміх. Пауза.

(Йде в той бік, де щезла Вероніка.) Вчиніть у цю ніч, вітри,      вчиніть, далекі      зорі,      щоб задзвонив      ще      раз —

сьогодні — телефон... (Пауза.) Камрати! Чую — дзво­нить — Вероніка йде...

Хор. Камрати! Вайда чує. Вероніка йде...

Вайда.Якщо вона прийде, камрати, всі тридцять...

Хор. ...два!

Вайда....складемо їй поклін.

Хор. Всі тридцять два!

В а й д а. Якщо прийде вона... Чуєте постріл?..

Мовчанка, з того боку вихор сипле пургою.

Капітан. Ні, це, мабуть, тільки сосна тріщить над проваллям.

Усі жовняри в одпу мить повертаються в його бік та беруть

кріси у руки, опісля повільним збірним кроком наближуються

до капітана. Перед них вибігає Байда.

Вайда.Капітанів...

Хор. ...всіх під кулі!

Байда. Капітанам...

Хор. ...чорний день!

Капітан. Якщо хочете — стріляйте! Не ціліть тільки в серце, бо в ньому (тихіше та ближче до Байди) Вероні­ка...

Байда стримує жовнярів раменами.