Unknown

Капітан. Далі — мовчатиму, мила... Стрілиш, кулю у серце пошлеш і слово одно тільки останнє почуєш — ім’я твоє: Вероніко, Вероніко!

Пауза.

Вероніка. Ви виграли... ви виграли удруге, капі­тане. Я — не стрілятиму до вас.

Капітан. Ти любиш мене, Вероніко, ти любиш ме­не!

Вероніка. Я — люблю вас, капітане. І тому...

Капітан. І тому — підемо разом по широкому світі.

Вероніка. Разом по широкому світі?

Місяць на хвилину проглядає з-поза хмар.

Капітан. Життя ціле разом. Ходім, Вероніко! Доберемось якось до своїх, вони й так уже, певно, висла­ли стежі.

Пауза.

Вероніка. А далі що?..

Капітан. Будеш щастя пити, Вероніко! (Намагає­ться йти, та переморожені ноги ледве посуває.) Будеш щастя пити, Вероніко. Заблищить моя шабля удруге.

Вероніка. На ній кров, їх кров і фельдфебеля...

Капітан. На ній кров ворогів.

Вероніка. На ній кров ворогів, кров їх усіх і фельдфебеля...

Капітан. Ти моя тепер, Вероніко, наша любов пере­могла. Ходім, підем разом по широкому світі.

Вероніка. Йдіть, дорогий, я за вами слідом.

Хмара налягає.

Ви мені у світ покажете дорогу! (Цілить в нього з револьвера.)

Капітан. Тихо, мила! Може, вчую, як наші йдуть, може, вчую...

Вероніка(стріляє) ...зойк їхніх споневіряпих душ... К а пі т ап. Вероніко!.. (Падає мертвий.)

Вероніка. Зойк їхніх душ — Вероніка... (Сідає біля нього, підносить ковнір його хутра і кладе його голову собі на коліна.)

Падають сніжинки.

Кінець

99%

КОМЕДІЯ НА 4 ДІЇ

Д-р Ахіл П о м и к е в п ч, адвокат.

Мілена Помпкевичева, його жінка.

Д-р Дзуньо Шуян, конципієнт ²⁵ у канцелярії Помпкевпча.

О. Р у м е г а, посол до сойму.

Леся,

мундантка^{26 27} у Помикевича.

П и п ц ь о

Рнпцьо

Дире кторова

Редактор

Критик

Письменник

Молода людина

гості у Помикевичів.

)

Молода дівчина

Емігрант

Купчиха

Політик

Директор банку Д у ш к о в а Варвара,

служниця у Помикевичів.

ДІЯ ПЕРША

В канцелярії адвоката Помакевича — праворуч за столом Дзуньо, ліворуч пише на машицці Леся. По кімнаті ходить Помикевпч і диктує їй.

Помикевпч. ...словом ч-ч-ч-есті впевняю вас, що тільки добро моїх клієнтів і української нації кермувало мною В ЦІЛІЙ МОЇЙ...

Стукіт у двері. Мовчанка.

Дзуньо. Увійдіть!

Помикєвич. Прошу!

Входить старушка в старомодному капелюсі.

Д у ш к о в а. Поважання.

Дзуньо. Добрий день.

Помикевпч(зняв окуляри). Цілую ручки! Пані Душкова! Цілую ручки! Дуже приємно! Просимо! Ви, певно, у справі...

Душкова. Так, пане. Так, пане меценасея у справі...

ГІомикевич(до Дзуня).Папе товаришу, справа дванадцять тисяч сімсот чотири.

Дзуньо ліниво шукає між паперами.

(До Душкової.) Якнайкраще, пані добродійко, якнай­краще. У найближчих днях вашому синові вручать акт обвинувачення.

Душкова. А ви... а ви ж, пане мецеяасе, в минуло­му тижні те ж саме...

Помикєвич. Ходив до прокуратора в цій справі. Еге ж! І не раз, мабуть, а двічі. Еге ж! Пані добродійко, ¹