Unknown

ходив! Хоч справа, знаєте... але все ж таки, хоч він і — (тихше) комуніст, але українець, я певен, серце в нього українське, ми ж усі, пані добродійко... (голос­ніше) вжиємо, одним словом, усіх заходів, щоб прав­да перемогла й ваш син опинився на волі, пані добро­дійко!

Д у ш к о в а. До смерті вам, пане меценасе, не забуду.

Помикевич. Сповняю тільки мій обов’язок як пат- ріот-українець.

Д у ш к о в а. Дякую... (Встає.) Поважання.

Д з у н ь о. До побаченпя!

Помикевич. Цілую ручку, пані добродійко!

Д у ш к о в а. Пова... (Виходить.)

Помикевич(до Дзуня). Того разу заплатила?

Дзуньо(шукає швидко у записнику). Цього місяця всього десять... двадцять золотих.

Помикевич(крізь двері). Папі добродійко! Папі добродійко! Потрудіться іце на хвилинку! Ще одна важ­на справа. Так, так, у справі сина. Добродійко! О так, так, навіть дуже важне. Як же ж? Для вас, пані? Як? Звідсі­ля до вас горло дерти, папі добродійко? Вибачте за це... (Входить, затріскуючи двері.) Не вірить ч-ч-чортова відьма!..

Дзуньо. Певне, має на це причину, меценасе.

Помикевич. Має прич-ч-чину, кажете, конципі- єнте?..

Дзуньо. Пане меценасе, пе будьте скромні...

Помикевич. Пане товаришу, я вас не зовсім доб­ре розумію.

Дзуньо. Зате ми багато дечого розуміємо, дорогий меценасе... Чп ие так, панно Лесю?

Помикевич(до Дзуня). Ви — маєте право гово­рити в імені панпи Лесі?

Д з у н ь о. Чи пе так, паппо Лесю?

Леся. Так, Дзуню...

Помикевич. Так?

Леся. Пане Дзуню...

Дзуньо. Я бачу і чую все, панпо Лесю.

Помикевич. Я теж бачу все...

Дзуньо. Бідний пан меценас... Не жаль вам його, панно Лесю?

Леся. Мені... Так!

Помикевич. І ви... ви теж? Навіть ви?

Д з у н ь о. Цікаво! Що це за «навіть». Панно Лесю, мецепас почуває до вас особливий жаль...

Леся. Пане Дзуню, ви хочете...

Д з у н ь о. Тільки для розради залізти трохи язиком в сімейні справи меценаса.

П о м и к е в и ч. А ви, я це знаю, ви не тільки з язи­ком у них влізли!

Дзуньо. Вибачте, та ваша нечемність супроти пані меценасової...

П о м и к е в и ч. Це ч-ч-чорт знає що таке!

Д з у п ь о. Так, я вповні згоден з вами. Це дійспо чорт знає що таке (співає):

Не питай, чого в мене заплакані очі...

Помикевич. Пане товаришу, перед вами ваш шеф!

Дзупьо. Дуже мені приємно, та ви, здається, мали вже честь мені представитися. Папно Лесю, ви собі не пригадуєте?

Помикевич. Панно Лесю! Ви повинні перед два­надцятою бути в суді й не забувати про стемплі. А з ва­ми тим часом поговоримо собі!

Дзупьо. В мене теж до вас буде мала справа.

Леся підводиться й ховає в портфель папери.

Леся. Пане мецепасе... панове... якщо це все із-за мене...

Дзуньо. То що?

Помикевич. То що, голубонько?