Unknown

Леся. То... мені було би дуже неприємно.

Дзуньо. Заспокойтеся, паппо Лесю, меценас не за-

I

подіє мені ніякої кривди, бо знає, що це було би для вас дуже неприємне. (Цілує її в руку.)

Помикевич. Йдіть, панно Лесю!

Леся. Це було б для мене...

Дзупьо(відчиняє їй двері). До побачеппя, мила Лесю!

Леся виходить.

Мила-премила дівчина! Заздрю вам, меценасе.

Помикевич. Це дуже ч-ч-чемно з вашого боку. Дзуньо. Дякую за признання.

Помикевич. Я з свого боку постановив сьогодні остаточно подякувати вам за вашу співпрацю! Сьогодні ми, папе Шуяп, попрощаємось.

Дзуньо.Ая іншої гадки, пане меценасе!

Помикевич. Що це значить?

Дзуньо. Це значить, що не попрощаємося сьогодні, меценасе...

Помикевич. Зпаєте, пане Шуян, я всіляке в сві­ті бачив, та такого завершення нахабства, як ви, навіть у сні побачити не доводилось. При такій платні, яку ви в мене дістаєте, інший почував би себе щонайменше вдо­волений.

Дзуньо. А я ні.

Помикевич. Я це знаю. Ви хотіли б ще надзви­чайних додатків. А ви про них самі не подбали? (Хи­тає головою в бік свойого мешкання.)

Дзуньо. Можливо, і це помимо вашої невдячпості, меценасе. Та я гадаю — це не важне.

Помикевич. Вибачте, це дуже важне, хоч би то­му, що поступовання виключає можливість вашого даль­шого перебування в мойому...

Дзуньо. Домі?..

Помикевпч. Так, і в канцелярії!

Дзуньо. Ви надміру суворі.

Помикевич. Найбільш болюче вразив мене ваш повний брак пошанівку для людини, для людини, вва­жайте, що життя ціле віддала для народу.

Дзуньо. Життя ціле. А я й не знав. Який жаль, що пе доводиться читати старих календарів!..

Помикевич. Авжеж. Ви б із них не одне довіда­лися, молода людппо!

Дзуньо(тихо). Навіть про векселеву справу з 1908 року?

Помикевпч. Доволі! Зголосіться завтра, виплачу вам за три місяці! До побачення. (Йде до дверей.)

Дзуньо. Одпу мінуту! (Підходить до Помикевича.) Як бувший голова «Нашої школи» *, подякуйте мені ще за те, що завдяки мені стала, вибачте, щойно станеяс­ною справа, яка кинула темну пляму на цю шановну устапову й ще шановніших її опікунів. Та про це вже іншим разом. Правда? (Бере капелюха.)

Помикевич. Ви... хотіли ш-ч-чось сказати?

Дзуньо. Ні! Більше поки що нічого. До побачення, пане меценасе! (Надягає капелюха.)

Помикевич. Підождіть! Сідайте на хвилинку, бо... бо я втомився.

Д з у н ь о. Тож, може, вистарчить, як ви самі сядете?..

Помикевич.Ні, сідайте, пане товаришу. Ш-ч-ч-чо ви знаєте?

Д з у н ь о. Ви про що саме?

Помикевич. Про... про пашу програну на Во­лині...