Unknown

Все это в значительной степени обусловливает даль­нейшее развитие событий, и притом не только в бассейне Средиземного моря. Создавшееся положение требует от Германии огромной концентрации воздушных сил в Сре­диземном бассейне. Немецкое командование рано или поздно вынуждено будет бросить туда значительную часть авиации, действующей ныне па советско-герман­ском фронте. Бросить ее в горнило войны, из которого для нее пе будет возврата.

ВОЛИНЬ У ВОГНІ

БОРОТЬБИ

Вогонь партизанської війни перекинувся і на Волинь. На кривавий гітлерівський терор, на грабунок, на посе­лення німецьких колоністів, па зпущанпя над нашою на­ціональною честю люди Ковельщини, Луччини й Дубеп- щнни відповідають так, як їх учили діди й прадіди,— око за око, зуб за зуб.

Яка не є Волинь довга й широка, та нема па ній, мабуть, жодного двора, де б дбайливими руками селян не була прихована зброя. Ця зброя творить сьогодні чудеса. Про це могли б найкраще розповісти сотні покараних уже народом німецьких офіцерів і солдатів, жандармів, «гос­подарських керівників» та місцевих запроданців. Але мертві не розповідають...

За них хай говорить німецька газетка «Дейче Україно цейтунг». В номері за 5 грудбя 1942 року вона пише про гарячкові заходи, що їх вживають окупанти для прибор­кання зростаючого партизанського руху на Волині.

«З метою втихомирення країни особливий суд при ге­неральному комісаріаті Волині й Подолії продовжував за останні місяці викорінювати і карати злочинні еле­менти. За цей час були проведені різні засідання в Луць­ку, Брест-Литовську, Кременці, Дубно, Ковелі та Воло- димирі-Волинському. В першу чергу суд знову зайнявся розглядом справ по обвинуваченню в незаконному збері­ганні вогнепальної зброї. Обвинувачені ховали зброю і боєприпаси на те, щоб використати їх згодом, або навіть встигли застосувати сховану зброю для здійснення інших злочинних цілей».

Повідомивши про це, редактори гітлерівської ганчір­ки втішають себе тим, що, мовляв, «у всіх таких випад­ках суд оголошував смертні вироки» та що «ці вироки вже виконано». Забули тільки додати, що ці заходи піме-

цьких катів не тільки не припинили партизанської боро­тьби, але ще дужче її розпалили. Бойовий лозунг парти­занів: «За одного закатованого товариша по зброї — вб’є­мо десять фашистів». Росте рахунок паших кривд — росте й кількість вбитих окупантів.

«Дейче Україне цейтупг» пише про «сильний нахил українського населення до злочинної діяльності». Парти­занам байдуже, що плюгава німота називає священпу боротьбу українського народу проти споконвічного ворога «злочинною». Партизани знають: якщо ворог лається у безсилій люті, це значить, що сили його слабшають, що він уже не той, що був вчора, а завтра буде ще мізерні- шіій. Вони знають, що коли ворог змушений прилюдно визнати, що весь український народ йде на нього смер­тельним боєм, то це значить, що окупантам залишилось три чисниці до смерті.

«Долгая зимняя ночь»,— вот что, по мнению Геббель­са, отравляет сознание немца в день нового, 1943 года.

«Долгие зимние ночи всегда действовали удручаю­ще на немцев,— рассуждает одна из газеток Геббель­са «Мюнхенер нахрихтен».— Немцы всегда склонны были видеть призраки, как только появляются трудности».

Мюнхенские писаки, как и полагается ученикам Геб­бельса, явно не в ладах с логикой. Только что уверяли своих читателей, что основной причиной их плохого на­строения являются «долгие зимние ночи», и тотчас же утверждают, что причина в другом, в более реальном: в «трудностях».

О каких же трудностях идет речь?

«Не всегда легко перенести такое напряжение, как за последние два месяца, когда слышишь противоположное тому, что слышала вчера, и когда обстановку можно оце­нивать по-разному».

Разоткровенничалась «Мюнхенер нахрихтен»...

Но кто же виновен в том, что немцы слышат сегодня одно, а завтра совершенно другое, прямо противополож­ное? Та же самая «Мюнхенер нахрихтен», тот же Геб­бельс, та же самая, неизменно лживая, гитлеровская про­паганда.

Но у мюнхенской газеты есть в руках, как оказыва­ется, «универсальное средство»...

«Ненависть и сильнейшее презрение к врагу,— пишет она,— лучшее универсальное средство».

Что же будет с немцами, которые, не считаясь с тре­бованиями Геббельса, не ощущают ни ненависти, ни пре­зрения? На этот вопрос «Мюнхенер нахрихтен» мрачно отвечает:

«Тем, кто по ощущает этой ненависти, нельзя помочь. Такие люди в наше время заболевают».

Понятно, о чем идет речь. Как известно, генерал Рей- хенау в свое время тоже заболел... Заболел и — умер.

«Если эти люди умрут от страха,— заключает «Мюн- хенер иахрихтен»,— то ничего плохого в этом не будет».

Конечно, не будет, особенно, если от этого страха умрут в первую очередь редакторы мюнхенской газеты и их высокопоставленные содержатели. Пожелания ско­рейшей смерти шлют им в день Нового года_wвсе исстра­давшиеся народы мира. Гибель всех гитлеровских мерзав­цев будет действительно «универсальным средством» про­тив фашистской язвы.

ГРАБИТЕЛИ