Все это в значительной степени обусловливает дальнейшее развитие событий, и притом не только в бассейне Средиземного моря. Создавшееся положение требует от Германии огромной концентрации воздушных сил в Средиземном бассейне. Немецкое командование рано или поздно вынуждено будет бросить туда значительную часть авиации, действующей ныне па советско-германском фронте. Бросить ее в горнило войны, из которого для нее пе будет возврата.
ВОЛИНЬ У ВОГНІ
БОРОТЬБИ
Вогонь партизанської війни перекинувся і на Волинь. На кривавий гітлерівський терор, на грабунок, на поселення німецьких колоністів, па зпущанпя над нашою національною честю люди Ковельщини, Луччини й Дубеп- щнни відповідають так, як їх учили діди й прадіди,— око за око, зуб за зуб.
Яка не є Волинь довга й широка, та нема па ній, мабуть, жодного двора, де б дбайливими руками селян не була прихована зброя. Ця зброя творить сьогодні чудеса. Про це могли б найкраще розповісти сотні покараних уже народом німецьких офіцерів і солдатів, жандармів, «господарських керівників» та місцевих запроданців. Але мертві не розповідають...
За них хай говорить німецька газетка «Дейче Україно цейтунг». В номері за 5 грудбя 1942 року вона пише про гарячкові заходи, що їх вживають окупанти для приборкання зростаючого партизанського руху на Волині.
«З метою втихомирення країни особливий суд при генеральному комісаріаті Волині й Подолії продовжував за останні місяці викорінювати і карати злочинні елементи. За цей час були проведені різні засідання в Луцьку, Брест-Литовську, Кременці, Дубно, Ковелі та Воло- димирі-Волинському. В першу чергу суд знову зайнявся розглядом справ по обвинуваченню в незаконному зберіганні вогнепальної зброї. Обвинувачені ховали зброю і боєприпаси на те, щоб використати їх згодом, або навіть встигли застосувати сховану зброю для здійснення інших злочинних цілей».
Повідомивши про це, редактори гітлерівської ганчірки втішають себе тим, що, мовляв, «у всіх таких випадках суд оголошував смертні вироки» та що «ці вироки вже виконано». Забули тільки додати, що ці заходи піме-
цьких катів не тільки не припинили партизанської боротьби, але ще дужче її розпалили. Бойовий лозунг партизанів: «За одного закатованого товариша по зброї — вб’ємо десять фашистів». Росте рахунок паших кривд — росте й кількість вбитих окупантів.
«Дейче Україне цейтупг» пише про «сильний нахил українського населення до злочинної діяльності». Партизанам байдуже, що плюгава німота називає священпу боротьбу українського народу проти споконвічного ворога «злочинною». Партизани знають: якщо ворог лається у безсилій люті, це значить, що сили його слабшають, що він уже не той, що був вчора, а завтра буде ще мізерні- шіій. Вони знають, що коли ворог змушений прилюдно визнати, що весь український народ йде на нього смертельним боєм, то це значить, що окупантам залишилось три чисниці до смерті.
«Долгая зимняя ночь»,— вот что, по мнению Геббельса, отравляет сознание немца в день нового, 1943 года.
«Долгие зимние ночи всегда действовали удручающе на немцев,— рассуждает одна из газеток Геббельса «Мюнхенер нахрихтен».— Немцы всегда склонны были видеть призраки, как только появляются трудности».
Мюнхенские писаки, как и полагается ученикам Геббельса, явно не в ладах с логикой. Только что уверяли своих читателей, что основной причиной их плохого настроения являются «долгие зимние ночи», и тотчас же утверждают, что причина в другом, в более реальном: в «трудностях».
О каких же трудностях идет речь?
«Не всегда легко перенести такое напряжение, как за последние два месяца, когда слышишь противоположное тому, что слышала вчера, и когда обстановку можно оценивать по-разному».
Разоткровенничалась «Мюнхенер нахрихтен»...
Но кто же виновен в том, что немцы слышат сегодня одно, а завтра совершенно другое, прямо противоположное? Та же самая «Мюнхенер нахрихтен», тот же Геббельс, та же самая, неизменно лживая, гитлеровская пропаганда.
Но у мюнхенской газеты есть в руках, как оказывается, «универсальное средство»...
«Ненависть
Что же будет с немцами, которые, не считаясь с требованиями Геббельса, не ощущают ни ненависти, ни презрения? На этот вопрос «Мюнхенер нахрихтен» мрачно отвечает:
«Тем, кто по ощущает этой ненависти, нельзя помочь. Такие люди в наше время заболевают».
Понятно, о чем идет речь. Как известно, генерал Рей- хенау в свое время тоже заболел... Заболел и — умер.
«Если эти люди умрут от страха,— заключает «Мюн- хенер иахрихтен»,— то ничего плохого в этом не будет».
Конечно, не будет, особенно, если от этого страха умрут в первую очередь редакторы мюнхенской газеты и их высокопоставленные содержатели. Пожелания скорейшей смерти шлют им в день Нового годаwвсе исстрадавшиеся народы мира. Гибель всех гитлеровских мерзавцев будет действительно «универсальным средством» против фашистской язвы.
ГРАБИТЕЛИ