Unknown

Гітлерівсько-геббельсівська пропаганда за останні мі­сяці натрапила на цілий ряд несподіванок. Розвіялися бундючні обіцянки Гітлера захопити 25 липня Сталіп- град. Замість цього під стінами Сталінграда лежать гори трупів німецьких солдатів і офіцерів. Безсило тупцює тут німецька армія. За три з половиною місяці боїв за Ста­лі нград німецька армія втратила сотні тисяч своїх до­бірних солдатів і офіцерів. Німецьке командування кидає в бій нові і нові дивізії, танки, літаки, але зламати ге­роїчний, мужній опір легендарних захисників Сталін- I рада озброєні до зубів гітлерівці не спроможні.

Наприкінці жовтня на голову гітлерівської зграї зва­лилась нова несподіванка. В третій декаді жовтня по­чався в Єгипті наступ 8-ої британської армії. На перший погляд здавалося, що це один з багатьох наступів, яких знає історія останніх років війни в африканській пусте­лі, помітний лише тим, що розпочали цей наступ не тан­ки, а англійська піхота. Та через кілька днів виявилося, що англійські війська прорвали італо-німецький фронт на глибоку відстань. І гітлерівський фельдмаршал Роммель був змушений віддати своїм військам наказ відступати. А втім, цей наказ був зайвим, бо розбиті італійські і німецькі дивізії, які поквапливо відступали під ударами англійських військ, не мали часу читати наказ свого фельдмаршала. Охоплені панікою, німецькі війська дріб­ними групами пробиралися в напрямі лівійського кордо­ну. На шляху свого відступу вони зазнавали розтрощу- вальних ударів англо-американських бомбардувальників та винищувачів. Армія Роммеля відчула на своїй спині, що значить підпасти під удари противника, в розпоря­дженні якого є могутня авіація.

В перші дні британського наступу в Берліні ще не усвідомлювали всього трагізму ситуації, яка склалася для німців. Гітлерівський радіокоментатор Ганс Фріче за­спокоював своїх слухачів тим, що це, мовляв, «звичайна і така часта на африканському фронті зміна обстановки».

Але вже зведення німецького командування змушені були відзначити, що англійські успіхи пояснюються пере­вагою 8-ої британської армії в повітрі.

Тривожні настрої в Німеччині росли з години на го­дину. Становище ускладнювалося тим, що надходила ін­формація про безперервний потік американських військ, які прибувають в Англію. Негайно був мобілізований весь геббельсівський пропагандистський апарат. Були приве­дені в рух всі коліщата геббельсівської машини брехні. Щодня зранку німців будили по радіо звуки гонгу. Кож­ний удар гонгу означав один потоплений корабель амери­канців або англійців. І щоб цих ударів було якомога біль­ше, геббельсівські любителі дешевих ефектів включали до списку потоплених кораблів навіть... рибальські човни па Волзі.

А втім, цей гонг дзвенів в ушах німців, як дзвін на сполох. В цьому ворожому настрої невеличка замітка в газетах про висадку американців у далекій негритян­ській республіці Ліберії розросталася у велику подію. Над африканським континентом збиралися хмари, і хма­ри ці загрожували Німеччині зливою.

1 листопада німецький знавець у військових справах фон Шрамм поставив громовідвід у Французькій Північ­ній Африці. «Марокко, Алжір і Туніс — це не Ліберія»,— писав він у газеті «Берлінер моргенцейтунг», посилаю­чись на неподолану нібито силу німецького підводного флоту, який, мовляв, скрізь нишпорить, усе знає. Йому підкоряються всі моря й океани. Цей підводний флот, мовляв, вирішить результат війни на користь Німеччини, відібравши у союзників будь-яку свободу рухів на морях.

Таку ж саме пісеньку заспівала 7 листопада фашист­ська газета «Франкфуртер цейтунг». Та ледве читачі її встигли прочитати втішну статтю цього військового огля­дача, як раптом їх приголомшив удар американського грому по той бік Середземного моря. Протягом одного дня перед гітлерівською Німеччиною виріс новий фронт, па цей раз на півночі Африки. Новий фронт, повий ліс багне­тів під самим серцем фашистської Італії.

8 листопада виступав у Мюнхені Гітлер. Він маскував своє хвилювання розв’язним тоном досвідченого пройди­світа. Він топив свою тривогу в хаотичному белькотінні і несамовитих вигуках, що мали показати оптимізм фюре­ра. Водночас німецькі війська висадились під Тунісом. Але ця операція не вдалася, бо французькі гарнізони Ту­ніса і Бізерти, всупереч інструкціям уряду Віші, чинили рішучий опір непрошеним гостям, чекаючи прибуття апгло-американських військ з Алжіра. Водночас армія генерала Монтгомері * швидкими темпами просувалася на захід і 16 листопада захопила Дерну. Таким чином, африканська кампанія наближається до кінця, і гітлерів­ське верховне командування навряд чи встигло підтягти достатні сили для серйозної протидії англо-американсько- му наступові.

Війна ще не закінчена, чимало ще крові проллється на фронтах, але вже сьогодні один незаперечний факт зумовлює дальший розвиток подій: на обрії виразно ви­мальовуються контури неминучої поразки фашистської Німеччини. В передсмертних конвульсіях вона може ще накоїти багато лиха. Тому ці конвульсії і треба скоро­тити. Скоротити з усією рішучістю!